потекти

ПОТЕКТИ́, тече́, док.

1. Почати текти, литися (про рідину, струмок і т. ін.).

Юхим Перепелиця сміявсь, сміявсь, аж йому сльози потекли (Г. Квітка-Основ'яненко);

І дебрь-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита, Прокинеться; і потечуть Веселі ріки, а озе́ра Кругом гаями поростуть, Веселим птаством оживуть (Т. Шевченко);

Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря. Горілка потекла йому по лиці й по бороді (І. Нечуй-Левицький);

Не вернеться любов, як молодість, ніколи, як золотий Дінець назад не потече (В. Сосюра);

Було в Уфі. Веселий дощ полився На брук розпечений – і потекли Струмки вздовж вулиць, обіч тротуарів (М. Рильський);

Люди зрозуміли, що якщо вони добре працюватимуть, то щось зароблять, отже, треба працювати якнайкраще, бо під лежачий камінь вода не потече (Григорій Тютюнник);

// безос.

Випив... так що ж бо? .. Як там кажуть: по бороді потекло, а у рот не попало (Г. Квітка-Основ'яненко);

Шура акуратно скрутила руками наскрізь промоклу онучу, і з неї потекло (О. Гончар);

* Образно. Волосся потекло хвилястим водоспадом на спину і на плечі (О. Копиленко);

// рідко. Почати сипатися великою масою (про сипкі речовини).

Оріть, воли! Зерно до пана в мішки широкі потече... (В. Сосюра);

// Почати висипатися з колосся (про зерно).

[Хоменко:] Пропаде просо! Перестигне і потече, як вода (З. Мороз);

// Почати переміщатися в просторі (про пару, газ), поширюватися в провіднику (про струм).

Хай і прискореним рухом воно [повітря] потече звідусюди, Але не зразу спроможеться просторінь всю заповни́ти (М. Зеров);

// перен. Почати безперервно надходити (звичайно про гроші, прибутки і т. ін.).

О, він знає: зерно тепер у ціні. Він би його куди слід пустив... І отак, як зерно тече, потекли б до нього гроші, хазяйська сила (С. Журахович).

2. перен. Почати йти, рухатися суцільною масою.

Раптом із горбів потекла вниз лавина сірих шинелей, і зараз же за ними із-за схилів вилетіли танки (Григорій Тютюнник);

// Почати безперервно з'являтися, виникати один за одним (про думки, спогади і т. ін.).

Далеким, розблислим у сонці маревом потекло перед очима бурлацьке дитинство (О. Гончар).

3. перен. Почати минати, проходити (про час, життя тощо).

Часи літами, Віками глухо потечуть. І я кровавими [кривавими] сльозами Не раз постелю омочу (Т. Шевченко);

Розлетяться, як дим, навіяні чари, пересниться страшний сон, життя потече тихим своїм руслом (Г. Хоткевич);

Знову потекли теплі, лагідні, задумливі дні (В. Козаченко);

// Розпочавшись, продовжуватися, тривати.

Позакурюємо, і потекла наша розмова, як тихий ручай (С. Васильченко).

4. Почати пропускати воду крізь дірки, щілини.

– Іди, чоловіче, пішки. Швидше буде, – без ніякої іронії сказав кондуктор. І згодом пояснив: – Потекли труби, заливає топку (А. Головко).

◇ [Аж] сли́на (сли́нка) [з ро́та (по губа́х)] ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) див. сли́на;

Кров (рідко крі́вця) [рі́ками] ллє́ться (тече́, розлива́ється, пролива́ється і т. ін.) / полила́ся (потекла́, розлила́ся, пролила́ся і т. ін.) див. кров;

(1) Потекти́ світа́ми, заст. – зникнути, заїхати, залетіти дуже далеко.

Вернули діти на селище, а по зозулі й місце застигло, потекла світами (С. Ковалів).