потурбувати

ПОТУРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого.

1. Викликати в кого-небудь неспокій, хвилювання; занепокоїти, стривожити.

– Доню! запричастимо тебе!.. – Я сього хотіла прохати... та боялась вас потурбувати... – ледве промовила сеє Маруся (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Семпроній (збентежений до Люція):] Чим я їх образив? [Люцій:] Се довго поясняти... Річ видима, що я потурбував тебе даремне. Пробач (Леся Українка).

2. Порушити чий-небудь відпочинок, відірвати від якихось занять.

Знов на порозі рожевенька дівчинка. – Я вас не потурбую? – питає. – Ні, – кажу (Марко Вовчок);

Вона напевне знала, що він працює, але все-таки наважилася потурбувати свого статечного приятеля (О. Ільченко);

– Ми живемо при батькові, а він у нас дуже сердитий. Спати лягає рано, а коли вляжеться, не потурбуй (Ю. Збанацький).

3. Турбувати якийсь час.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

потурбувати

Значення в інших словниках