потягати

ПОТЯГА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ПОТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. що. Тягти, витягати що-небудь потроху або час від часу.

Ой піду я попід вікна та й попід віконця, Котра дівка потягає тонкі волоконця (з народної пісні);

Треба було добре глядіти маржину од гадини, звіра і од відьом, які всякими способами потягали манну з коров (М. Коцюбинський).

2. що. Втягувати, вбирати в себе потроху або час від часу.

Потягати носом повітря.

3. Злегка віяти, помалу поширюватися; повівати.

Холодненький морок Потяга з долин, Огорнув пригорок, І ставок, і млин (П. Грабовський);

Сонечко гріло, весняний вітрець потягав (С. Ковалів);

// безос., чим.

В вікно потягало свіжим повітрям (І. Нечуй-Левицький);

– Ходіть в хату, а то холодом потягає... (Мирослав Ірчан).

4. кого, розм. Сильно бити.

Потяга [попів робітник] своїх волів батогом (з казки);

Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка).

5. кого, що, діал. Приваблювати, манити.

Він усіх єднав собі своєю щасливою вдачею, усіх потягав ід собі [до себе] запахом свіжості і молодості (І. Франко);

Правдива наука потягає мене, – їй в відповідних умовинах присвятила б я життя... (Уляна Кравченко);

– Ти, Галю, селючка зроду! Тим-то й пориває, й потягує твою поетичну душу той ярочок і той садочок (І. Нечуй-Левицький).

(1) Потяга́ти (потя́гувати) лю́льку (лю́лечку, цига́рку і т. ін.) – палити потроху, не поспішаючи.

Гей, сидить же кобзар на могилі І люлечку потягає (з думи);

Всі весело розмовляли. Один Чіпка мовчки потягав люльку (Панас Мирний);

З воза не злазять [дядько Юхим], а, потягуючи люльку, позирають набік та все: – Цоб, цоб!.. (О. Ковінька).

◇ (2) У три бере́зини потяга́ти (потягти́) – побити березовим пруттям.

– Ей, козаки, – каже [Ганжа Гандибер], – діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте, .. У три березини потягайте [дуків] (з народної пісні);

Сих дуків-срібляників за лоб наче волів із-за стола вивождайте, перед окнами покладайте, у три березини потягайте, Шоб вони мене споминали, мене до віку пам'ятали (М. Грушевський).

ПОТЯГА́ТИ², а́ю, а́єш, док., кого, що і без прям. дод.

Тягати якийсь час.

Стьопа розлив воду по цеберках. Тоді відступив набік, бо заморився. Нехай іще хто інший потягає (А. Головко);

– При щасливій нагоді такій Заночуєм в копиці м'якій, В Ірпіні потягаємо сіть (П. Воронько);

Справжній господар хоч раз на місяць, а потягає жінку за коси, щоб знала порядок та відчувала, що в хаті є хазяїн (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

потягати

Значення в інших словниках