потішатися

ПОТІША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОТІ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док.

1. Знаходити в кому-, чому-небудь задоволення, радість; тішитися.

Се та Оксана, що була їй радість і втіха і що ею [нею] мати потішалась і величалась!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

Коли та дурниця забавляє нас, тішить, то чом же й не потішитись нею? (Панас Мирний);

Вони [школярі] вже встигли дійти тієї премудрості, що, звичайно, учитись треба, але хто вигадав сідати за парту в той час, коли ще літечко гуляє, коли тільки б побігати та потішитись на волі (Ю. Збанацький).

2. Утішати себе в горі, тяжких обставинах; заспокоюватися, втішатися.

Бідна ти, моя дитиночко, з усякими слабостями, турботами, напастями. Та вже без них не можна прожити, потішайся хоч такою філософією (М. Коцюбинський);

[Черниця:] Сестро, не журись! Якби ти тільки вірила у те, В що вірим ми, потішилась би, певне. Ми віримо, що в іншім, кращім світі Побачимо усіх, кого любили (Леся Українка).

3. з кого – чого, над ким – чим, рідко ким, чим. Підсміюватися, знущатися з кого-, чого-небудь; розважатися чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.

– Що ж воно означає – бе-ме-ме?.. Зроду не чув, – дивувався я. – Бе-ме-ме та й годі! – зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська);

Що там не вигадував той запорожець, як там не потішались гості із тих вигадок, він сидів за столом, наче в гаю (П. Куліш);

Юрко .. майстерно перекривив парубка. Христина пирснула і від вдоволення затарабанила обчасами по воротях. Левко збагнув, що над ним потішаються, і ще більше насупився (М. Стельмах);

Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись (О. Гончар);

[Дранко:] Ну, коли б я їх упіймав, взяв би Антона за чуба, а Оришку за коси та й привів би до сусіда, щоб потішився ними!.. (М. Кропивницький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

потішатися

Значення в інших словниках