похитати
ПОХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. кого, що і без прям. дод. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів.
Вітер віє, повіває, Що гілками похитає, То жо́луді ті, мов град, Густо з конарів летять (І. Франко);
– Признавайсь, – каже суддя, – бери третину [грошей], а останні верни братам; а не вернеш, то ми й самі допитаємось; та ще й на шибениці похитаємо! (О. Стороженко).
2. що, перен., рідко. Те саме, що похитну́ти 2.
Його [Фейєрбаха] “hото hотіпі deus” [“людина людині бог”] зробило на мене великий вплив та похитало мої релігійні погляди (М. Коцюбинський);
Михайло Качан своїм бунтом похитав і зрушив з місця дикунські порядки, що вкорінились в отих непомітних хуторах (І. Микитенко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- похитати — похита́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- похитати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і неперех. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів. 2》 перех., перен., рідко. Те саме, що похитнути 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- похитати — ПОХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. і неперех. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів. Вітер віє, повіває, Що гілками похитає, То жо́луді ті, мов град, Густо з конарів летять (Фр. Словник української мови в 11 томах
- похитати — Похита́ти, -та́ю, -єш гл. Пошатать, покачать. Словник української мови Грінченка