похоплюватися

ПОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ПОХОПИ́ТИСЯ, хоплю́ся, хо́пишся; мн. похо́пляться; док., розм.

1. Раптово пригадувати що-небудь, помічати якесь упущення, помилку, недогляд; спохвачуватися.

В голосі його звучить уже неприхована погроза. – Ти уб'єш мене, батьку, як Романа?.. Ти для того й прийшов сюди?.. – Що ти кажеш, Голдо! – похоплюється Нур, втямивши, що дав неабиякого маху (Д. Ткач);

Намагалася [Галя] говорити голосно й поволі, але, розбалакавшись, говорила хутко. Як тільки похопилася, то доразу звільняла балачку (Л. Мартович);

Першим похопився Сльоза .. – Ой, буде дощ! – тривожно скрикнув він (П. Панч).

2. тільки док., також з інфін. Встигнути зробити що-небудь.

– А коли ж то ми його [хліб] заробимо? Хіба за тією панщиною похопишся заробить? – сказав батько (І. Нечуй-Левицький);

– Може, там лісовичку надибав? – лукаво підморгнув [Юрій] смолистою бровою. – Час уже, дитино. – Хіба ж за тобою похопишся? Юрій .. засміявся: йому таки приємно було, що за ним всюди побивалися дівчата (М. Стельмах).

3. тільки док., також з інфін. Поспішити зробити що-небудь.

Трохи-трохи не виявив їх [козаків] ворожий вартовий, що безпечно собі люльку палив, так курінний похопився завчасу пронизати йому перса ножем (М. Старицький);

Інженер загруз в багні вище коліна і похопився впасти всім тілом вперед, щоб збільшити площу опору і витягти ногу (І. Багмут);

// Кинутися кудись, до кого-, чого-небудь.

Василина й собі похопилась, неначе хотіла втекти од Марії (І. Нечуй-Левицький);

Сокіл [прізвище] похопився до вікна, бо дуже любив бачити, як облітає в парку осіннє листя (Я. Качура);

// Схопитися за щось.

Данило Бриль .. відчув, що батькова правиця зараз похопиться до паска (Ю. Смолич).

4. тільки док., рідко. Те саме, що прохопи́тися 1.

А я сиджу, мов дурна; не можна мені за нею і словом похопитись (І. Нечуй-Левицький);

Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський).