поцупити
ПОЦУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. поцу́плять; док., кого, що і без прям. дод., розм.
1. Ухопивши, зачепивши, потягти до себе, за собою.
В ставочку Пліточка дрібненька Знічев'я зуздріла на удці черв'яка .. Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить, То хвостика лизне (П. Гулак-Артемовський);
Мотря ж так поцупила Юрка за волосся, що в руці зосталось ціле пасмо (П. Куліш);
– Беріться, хлопці, і ти, Варваро. Поцупимо. Може, сома або кит-рибу витягнемо (І. Кириленко);
// безос.
Як закричить же Хведір, як зарепетує! – Ой, пробі, пробі! .. Живіт поцупило!.. А воно й справді як потягне йому живіт у глечик! (Г. Хоткевич);
// перен. Схопити, затримати кого-небудь.
– Повз Кодацьку фортецю будемо проходити табором, а то кривий чорт [комендант] ще поцупить кого. Певне, аж труситься язика впіймати (П. Панч).
2. Украсти що-небудь у когось, потягти звідкись.
Не з одного воза поцупили клунки... (І. Нечуй-Левицький);
В одній господі злодій побував. Поцупив, що лиш міг, і втік з добром (В. Еллан-Блакитний);
Карпо перестав приносити додому заробіток, а іноді ще й намагався щось з дому поцупити і віднести до шинку (П. Кочура);
1169 року князь Мстислав, син Андрія Боголюбського, за наказом батька взявши Київ, пограбував громадян, церкви і серед них Софійський собор, захопивши дорогоцінні ікони, ризи, книги і навіть дзвони до Володимира-на-Клязьмі. Таким чином, якщо батечко поцупив у нас тільки одну ікону – Матері Божої Вишгородської (яка нині зветься в Росії Владимирською), то синочок пішов значно далі (з рел.-церк. літ.);
// фам. Стягти з когось (гроші, борг і т. ін.).
Лейтенант розробив ще один захід, який мав .. йому самому принести добру купу доларів, яку він поцупить з подружжя (Ю. Яновський);
– Ти що ж думаєш, я ото про гроші завів, щоб, значиться, наздогад буряків? Щоб боржок поцупити? (М. Чабанівський).
3. рідко. Те саме, що уда́рити.
Через тин утікав та й не почеркнувся, як поцупив дядько ціпом, так я й осміхнувся (Сл. Б. Грінченка);
– А бодай би ти здох! – засварилася на нього дівчинка і, вхопивши якогось цурпалка, поцупила ним неслухняного собаку по спині (Ю. Смолич).
Значення в інших словниках
- поцупити — поцу́пити дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- поцупити — див. красти Словник синонімів Вусика
- поцупити — -плю, -пиш; мн. поцуплять; док., перех. і без додатка, розм. 1》 Ухопивши, зачепивши, потягти до себе, за собою. || безос. || перен. Схопити, затримати кого-небудь. 2》 Украсти що-небудь у когось, потягти звідкись. || фам. Стягти з когось (гроші, борг і т. ін.). 3》 рідко. Те саме, що ударити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поцупити — КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм. Словник синонімів української мови
- поцупити — ПОЦУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. поцу́плять; док., перех. і без додатка, розм. 1. Ухопивши, зачепивши, потягти до себе, за собою. В ставочку Пліточка дрібненька Знічев’я зуздріла на удці черв’яка.. Ну, дейко! до його швиденько!... Словник української мови в 11 томах
- поцупити — Поцупити, -плю, -пиш гл. 1) Потянуть, потащить. 2) Утянуть, утащить. 3) Потянуть, ударить. Через тин утікав та й не почеркнувся, як поцупив дядько ціпом, так я и осміхнувся. Мет. 109. Словник української мови Грінченка