почесті

ПО́ЧЕСТІ, тей, мн. (рідко одн. по́честь, і, ж.).

Вияви поваги, пошани до кого-, чого-небудь.

– Справді не знаю, чим я так заслужився, що пан староста зволили явитись. Я мушу вважати це за незвичайну почесть (Л. Мартович);

Коли судилось щастя і мені, – даруйте ви не почесті бучні і не самотній затишок на схилі моїх років, – а дружніх слів тепло (І. Муратов);

Семен звик, що його безперестанно хвалить начальство, і тепер усе робив, аби заслужити ще більших почестей (М. Зарудний);

// Ритуал вшанування кого-, чого-небудь.

Як ветерана полку, його ховали з усіма військовими почестями (О. Гончар);

[Терешко:] Ви ж люди військові, і Сокіл військовий. От і треба його зустріти з почестями, з рапортом (М. Зарудний);

// Пожертвування на честь богів.

Далі, потрійним тріумфом до Римського замку вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (М. Зеров).