1. Словник української мови у 20 томах

почет

ПО́ЧЕТ, чту, ч.

1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника.

Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, – бояр, духівництво, дочок (І. Кочерга);

Суворов прибув до Каушан .. Весь почет його складався з одного козака-ординарця (С. Добровольський);

// Особи, що належать до найближчого оточення володарів.

Монголи-бідняки змушені були працювати на ханів та їх почет (з навч. літ.);

// Група людей (перев. військових), що виділяється для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь.

Сповіщені Хлопіцьким січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові (Іван Ле);

Почет прапороносців ніс перед ними розгорнутий полковий прапор (Іван Ле і О. Левада);

* У порівн. Ставні берези вздовж дороги Обабіч стали в два ряди, Як почет непорушно-строгий (М. Рильський).

2. перен. Особи, що супроводжують керівника при якомусь огляді.

Пропустивши вперед свого поважного керівника, рушив чимсь збентежений огрядний, а за ним уже весь мовчазний почет (Ю. Шовкопляс);

Коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах, він не зводив із нього очей (Григорій Тютюнник).

3. етн. Супровід молодого або молодої на весіллі.

За почтом молодого посунули з вулиці до двору всі цікаві (Ю. Збанацький);

У суботу молодий із своїм почтом годині об 11 –12 їде за молодою (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. почет — по́чет іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. почет — Кортеж; (весільний) причет; (на пошану гостя) почесна варта <д. караул>. Словник синонімів Караванського
  3. почет — -чту, ч. 1》 Особи, що супроводжують поважну світську або духовну особу, воєначальника. || Особи, що належать до найближчого оточення володарів. || Група людей (перев. військових), призначувана для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. почет — ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П. Словник синонімів української мови
  5. почет — По́чет, по́чту, -чтові; по́чти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. почет — ПО́ЧЕТ, чту, ч. 1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, — бояр, духівництво, дочок (Коч., П’єси, 1951, 54); Суворов прибув до Каушан.. Словник української мови в 11 томах
  7. почет — Почет, -чту м. Свита. За ним шляхетний почет виступає. К. МБ. II. 120. Словник української мови Грінченка