1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

почет

По́чет, по́чту, -чтові; по́чти, -тів

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. почет — по́чет іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. почет — Кортеж; (весільний) причет; (на пошану гостя) почесна варта <д. караул>. Словник синонімів Караванського
  3. почет — -чту, ч. 1》 Особи, що супроводжують поважну світську або духовну особу, воєначальника. || Особи, що належать до найближчого оточення володарів. || Група людей (перев. військових), призначувана для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. почет — ПО́ЧЕТ, чту, ч. 1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, – бояр, духівництво, дочок (І. Кочерга); Суворов прибув до Каушан .. Словник української мови у 20 томах
  5. почет — ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П. Словник синонімів української мови
  6. почет — ПО́ЧЕТ, чту, ч. 1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, — бояр, духівництво, дочок (Коч., П’єси, 1951, 54); Суворов прибув до Каушан.. Словник української мови в 11 томах
  7. почет — Почет, -чту м. Свита. За ним шляхетний почет виступає. К. МБ. II. 120. Словник української мови Грінченка