поєднувати

ПОЄ́ДНУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОЄДНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. кого, що. Збирати разом, складаючи, зливаючи, створювати одне ціле; об'єднувати.

Поєднати віками роз'єднані землі.

2. що. Змішувати докупи що-небудь різне, готуючи суміш;

// Одночасно сполучати, пов'язувати у взаємній відповідності.

Билась [Левантина] головою об стіл, не знаючи, як поєднати кохання з повинністю – з тим, чого вимагало сумління (Б. Грінченко);

Скажи, .. як у серці поєднати розлуки лід, любові жар! (В. Сосюра);

// Виконувати що-небудь, займатися чим-небудь одночасно з чимсь іншим.

Здобувати вищу освіту, поєднуючи навчання з роботою на виробництві (з наук.-попул. літ.);

// Сполучати, містити в собі одночасно (які-небудь риси, якості, властивості).

Франко поєднував в собі великий талант художника з глибоким аналітичним розумом вченого (з наук. літ.);

Сталь і ніжність, любий мій, поєднать в собі зумій (П. Тичина).

3. Єднати на ґрунті спільних інтересів, поглядів і т. ін.; зближувати, згуртовувати.

Оте тепло, що поєднувало їх серця і примушувало пульс битись в один ритм, поділося кудись (Ірина Вільде);

В неволі, в самоті немає, Нема з ким серце поєднать (Т. Шевченко);

Гей, докупи, певні діти! Всіх веде мета одна: Шлях любові та освіти Нас навіки поєдна! (П. Грабовський);

// перен., заст. Примиряти.

Може озоветься Безталання невсипуще І нам усміхнеться. Поєднає з недолею І з лю́дьми (Т. Шевченко).

4. кого з ким. Пов'язувати шлюбом; одружувати.

Не сина з нею [дівчиною] поєднать, А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко);

// тільки док., кого. Узяти за жінку.

Не журися, небого! Чого ти? За красу б тебе всяк поєднав... (І. Манжура).

5. тільки док., кого, заст. Домовити (у 2 знач.).

– Пан Забрьоха приїздив і поєднав їм сліпого скрипника на весіллі грати... (Г. Квітка-Основ'яненко).

6. тільки док., без прям. дод., заст. Погодитися.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me