1. Словник української мови у 20 томах

православний

ПРАВОСЛА́ВНИЙ, а, е.

1. Стос. до православ'я.

– Іду служить богу і господарю у православне воїнство... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ураз порвав [Андрій] із православною церквою, наплював на батюшку, пішов у штунду (Є. Кротевич).

2. Який сповідує православ'я.

– На якого біса здається такий гріховодник православному християнину? (П. Куліш);

Навряд чи він був ревним православним, хоч, як директор, вистоював усі вечірні й обідні в нашій домашній гімназіяльній церкві, а будучи ще інспектором, організував прощу залізницею до мощей Іоасафа в Білгород (Б. Антоненко-Давидович);

// у знач. ім. правосла́вний, ного, ч. Той, хто сповідує православ'я.

– Він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний – усе однаково (П. Куліш);

Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та стогнучи за батюшку Господа благали. Сміх і сльози! (Т. Шевченко);

[Хмельницький:] Між православних пустіть ви чутку, що ми йдемо з військом у сто тисяч (О. Корнійчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. православний — правосла́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. православний — [правослаўнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. православний — -а, -е. 1》 Стос. до православ'я. 2》 Який сповідує православ'я. || у знач. ім. православний, -ного, ч. Той, хто сповідує православ'я. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. православний — Правосла́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. православний — ПРАВОСЛА́ВНИЙ, а, е. 1. Стос. до православ’я. — Іду служить богу і господарю у православне воїнство… (Кв.-Осн., II, 1956, 292); Ураз порвав [Андрій] із православною церквою, наплював на батюшку, пішов у штунду (Крот., Сини.., 1948, 18). Словник української мови в 11 томах
  6. православний — Православний, -а, -е Православный. Вірному православному християнству миром мир. посл. Словник української мови Грінченка