православний

ПРАВОСЛА́ВНИЙ, а, е.

1. Стос. до православ’я.

— Іду служить богу і господарю у православне воїнство… (Кв.-Осн., II, 1956, 292);

Ураз порвав [Андрій] із православною церквою, наплював на батюшку, пішов у штунду (Крот., Сини.., 1948, 18).

2. Який сповідує православ’я.

— На якого біса здається такий гріховодник православному християнину? (П. Куліш, Вибр., 1969, 146);

За гроші наївних православних українських емігрантів у США архієпископ Мстислав купив у 1956 році один, а в 1958 році другий шикарний автомобіль (Мельн., До раю.., 1961, 40);

Православне духовенство, в тому числі і чернецтво, не було цілком однорідним. Нижчі верстви його стояли ближче до міської бідноти, а вище духовенство, навпаки, було тісно зв’язане з міською знаттю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 478);

// у знач. ім. правосла́вний, ного, ч. Той, хто сповідує православ’я.

— Він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний — усе однаково (П. Куліш, Вибр., 1969, 160);

Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та стогнучи за батюшку Господа благали. Сміх і сльози! (Шевч., І, 1963, 245);

[Хмельницький:] Між православних пустіть ви чутку, що ми йдемо з військом у сто тисяч (Корн., І, І955, 231).