преславний

ПРЕСЛА́ВНИЙ, а, е.

1. розм. Який надзвичайно уславив себе чим-небудь, достойний великої слави.

Громада чмелем загула, У дзвони задзвонили, Гармата заревла, І бунчугами [бунчуками] вкрили Преславного запорожця Павла Кравченка-Наливайка (Т. Шевченко);

Шевченку! Руку ти подав нам, Щоб показати даль віків, Коли з Шафариком преславним, Як з братом брат, заговорив (М. Рильський);

// Відомий дуже широким колам людей; славнозвісний.

Помолись За мене Богу, мій ти сину, На тій преславній Україні, На тій веселій стороні. – Чи не полегшає мені? (Т. Шевченко);

В Єгипті в давнину – не вадить теє знати – Жив цар преславний, сильний і багатий (І. Франко);

// Який приносить, приніс комусь велику славу.

Стільки землі не сходив ні Геракл у поході преславнім, Як переслідував лань мідноногу і ліс Еріманта Від кабана визволяв, Ні переможний Ліей (М. Зеров);

// ірон.

[Кассандра:] Ти звеш се перемогою? Вся слава, вся наша честь погинула давно, зосталась тільки крадена Гелена та ще безглузда деревина. Справді, преславна перемога! (Леся Українка).

2. Який викликає велику симпатію; дуже гарний, приємний.

Ой ти Грицю, Грицю, Преславний козаче, – За тобою, Грицю, Вся улиця плаче (С. Васильченко);

// Який відзначається, вирізняється чимсь особливим.

М'ясо тим часом чудове спекли і з рожен познімали, Кожному долю дали, й почалася в них учта преславна (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

3. заст. Вельмишановний (при шанобливому звертанні до кого-небудь).

[Ключар (ввічливо, навіть облесливо, провівши Пансу до ніші):] Преславний пане, розмовляй в спокою (Леся Українка);

// у знач. ім. пресла́вний, ного; ч.; пресла́вна, ної, ж.; преслав́ні, них, мн. Уживається у звертанні до високоповажних осіб.

[Антей:] Вітаю вас, преславні (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

преславний

Значення в інших словниках