прибраний

ПРИ́БРАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до прибра́ти.

Він стояв посеред великої, гарно прибраної світлиці та й дожидав, коли його хвалитимуть (Л. Мартович);

День народження Платона Кречета. Урочисто прибраний стіл чекає на гостей (О. Корнійчук);

Чорніли ріллі, і сухим листям шелестіла не прибрана ще кукурудза (Г. Коцюба);

Хлопці ходять по коридорах, прибраних у квіти, з килимами на підлозі (І. Багмут);

Пізнав [Матвій] і дочку Анничку, що сиділа закосичена під прибраною ялинкою за столом (Мирослав Ірчан);

Він подав їм руку, прибрану в червоняву рукавичку (О. Кобилянська);

* Образно. Вербу не впізнати .. Кожна галузка прибрана в іній, і діамантовий пил іскриться, грає (Ю. Яновський);

// при́брано, безос. пред.

В канцелярії у їх було прибрано, як на свято (С. Васильченко);

На столі було гарно прибрано (С. Олійник);

В ім'я чого і кому на спогад прибрано саме таку, надто пам'ятну Саїдові, позу для цього портрета? (Іван Ле);

В них [українських піснях] слово до слова так прибрано, мов вони обточені довгою працею великого артиста (М. Драгоманов).

2. у знач. прикм. Який прибрався, гарно, охайно одягся.

Вгледівши несподівано в гостинній [вітальні] Ломицького, парадно прибраного, вона підвелась з місця (І. Нечуй-Левицький);

Дівчина .. по-святковому прибрана, у вишитій сорочці, з новою синьою стрічкою в гарній русій косі (С. Васильченко);

Охайна, прибрана, в білій чистій хустинці, сидить [Дорошенчиха], жде (О. Гончар).

3. у знач. прикм. Не властивий кому-небудь, не звичайний для когось.

Тиша вже знав, що і хода [отамана], і спокійна міна на обличчі – все це прибране, а про себе він теж гризеться якоюсь невідступною думою (П. Панч);

Бузина підвівся. Скинув з себе прибраний блазенський наряд (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me