привертати

ПРИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док.

1. що, часто у сполуч. зі сл. на себе, до себе. Приваблювати (чий-небудь погляд).

Їде Гаркуша, картинно відкинувшись у сідлі, привертаючи на себе погляди розкоханих каховських бублейниць (О. Гончар);

В життю [житті] .. лиць сотні стрічаєш .. Часом лиш попадесь [попадеться] лице характерне, Що взір поневолі до себе приверне (І. Франко);

* Образно. Гоголь – це людина, яка привернула погляди всієї мислячої Росії до України (М. Рильський);

// у сполуч. зі сл. інтерес. Зацікавлювати.

2. кого. Спонукати приєднатися до кого-, чого-небудь, стати чиїмсь прибічником.

– Подали [селяни] собі руки і обіцялися привертати [у братство тверезості] й інших (І. Франко);

Коли вона [радикальна партія] розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд (Леся Українка);

– Чим могли ми так легко привернути їх [румунів] до себе? .. Тільки вином свободи, тільки великою правдою своєю... (О. Гончар);

// до чого. Спонукати займатися чимсь, брати участь у чому-небудь, цікавитися чимсь.

Вона [Каховська ГЕС] завжди буде живити моральне почуття, будити уяву юнацтва і привертати уми до знання, а серце до відчуття багатства і краси життя та справедливості (О. Довженко);

[Річард (сам):] Невже нема такої сили в світі, нема снаги, щоб до краси і хисту дюдей тутешніх якось привернути? (Леся Українка).

3. кого, до кого, часто у сполуч. зі сл. до себе. Викликати, пробуджувати у кого-небудь хороші почуття, позитивне ставлення до когось.

Молодому розповідав [Проценко] брехеньки, точив ляси, старого – привертав до себе розсудливою мовою про життя (Панас Мирний);

Де ж потім ти взяла ті ніжні тони, Що навіть злих людей до тебе привертали? (Леся Українка);

Він був кадровим підводником, і, може, це привертало до нього матросів (В. Логвиненко);

Весь вечір не відпускав [Рябокінь] Настуню від себе і своїми жартами таки привернув до себе вовчкувату дівчинку (В. Речмедін);

// заст., розм. За народними повір'ями – причаровувати до себе.

[Мар'яна:] Слухай, Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей (С. Васильченко);

[Маруся:] Весела [Галя], бач, радіє, що відбила, Що привернула зрадника до себе (В. Самійленко);

– Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене... (М. Стельмах);

// безос.

[Антон (доКукси):] Ненавидів, а оце раптом привернуло мене до бабів (М. Кропивницький).

4. кого, що, перен. Підкоряючи кого-, що-небудь, спрямовувати на щось.

Тихо й урочисто було в парку, і був він пустинний, але жила в ньому душа природи і душа людини – людини, що жила й працювала з єдиним жаданням: привернути природу на користь людству (Ю. Смолич).

5. до чого, розм. Те саме, що заверта́ти 2.

Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (В. Самійленко);

Два загони на Вкраїні, Два загони на Волині, П'ятий з ханом наступає, До Києва привертає (М. Костомаров);

Привернув я до “громадської хати”, викликав старосту, хвалю йому народ (М. Коцюбинський);

Як притомились надвечір бики, привернули Ми до маленького хутора (В. Мисик).

6. кого, що, розм. Направляти, повертати когось, щось у який-небудь бік, спрямовувати кудись.

Погнав чоловік до моря напувати волів. Не п'ють води, а він усе приверта їх до неї (з казки);

Дівчино, рибалонько люба, Човенце сюди приверни (Леся Українка);

* Образно. Люблю пісні мойого [мого] краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов'ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (М. Рильський).

7. що, розм. Повертати, поновлювати що-небудь втрачене.

Боже!! глянь з небес! .. Приверни мені мій скарб загублений: Приверни мені Знов дитячі дні (А. Кримський);

// до чого, діал. Сприяти відновленню чогось.

– Я тебе сильно навиджу та й тому не жалував би нічого, лиш аби тебе до здоров'я привернути. Йой! Таж я стратився б, якби по твоїй смерті роздумав, що я тобі на лік жалував (Л. Мартович).

8. тільки док., що, діал. Додати до сказаного щось смішне.

Он із Хорола пан кумедний .. Як скаже що, та ще й приверне, То регіт, наче з неба грім, Так і розкотиться по хаті!.. (Панас Мирний).

9. кого, що, розм. Накривати чим-небудь важким; придавлювати.

В вишневім садочку схоронила [мати дочку], Сирою землею пригорнула, Біленьким камінцем привернула (П. Чубинський).

(1) Приверта́ти / приверну́ти до се́бе симпа́тію (симпа́тії) – викликати симпатію у когось.

Не думав Ігор, що його сестриця .. так легко приверне до себе Надійчину симпатію (Ю. Шовкопляс);

Це була жінка років тридцяти, з такою хорошою, світлою посмішкою, що одразу привертала до себе симпатії (М. Руденко);

(2) Приверта́ти / приверну́ти на свій бік – робити кого-небудь своїм прибічником, прихильником.

Ерудицією і продуманістю поглядів він [П. Грабовський] справляв глибоке враження і своїм впливом .. привертав молодь на свій бік (з наук. літ.);

Дуже хотілося [фашистам] привернути на свій бік Пилипа Сафатовича, бо за ним пішли б і інші селяни (Ю. Мельничук);

Втративши всяку надію привернути на свій бік командира полку, він нарешті вигукнув: – Нам ганьба буде на весь фронт! (В. Кучер);

(3) Приверта́ти (приверну́ти, притяга́ти, притягну́ти) [до се́бе] ува́гу – те саме, що Зверта́ти / зверну́ти на се́бе ува́гу (див. зверта́ти).

Жодна з морських тварин не привертала до себе такої уваги, як дельфіни (з газ.);

Несподівано, у найневідповіднішу мить, перед вікном раптом виник молодий хлопець і стовбичив хвилину, намагаючись привернути до себе увагу весільчан (Ю. Яновський);

Парубок таки – дуже пригожий! Та не це привернуло тоді до нього увагу, а .. майже побожне ставлення до книги (А. Головко);

Привернути до своїх військ увагу союзників .. – ось чого насамперед хотів досягти головнокомандувач своїм незвичайним парадом (О. Гончар);

Нудна робота прохолодила її гаряче серце і притягла до себе всю її увагу (І. Нечуй-Левицький).

◇ (4) Приверну́ти се́рце чиє, до кого, перев. зі словоспол. до се́бе. – ви́кликати у когось прихильність, почуття любові, симпатії і т. ін.

На мою журбу й зітхання Я відповіді не маю. Чим я маю привернути Серце милої, – не знаю! (Леся Українка);

Роман став ласкавіший і вважливіший [уважніший] до Соломії, але не привернув до себе її серце (І. Нечуй-Левицький);

Голда бачила, що батько робив усе, щоб привернути до себе її серце (Д. Ткач).