прив'язувати

ПРИВ'Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИВ'ЯЗА́ТИ, яжу́, я́жеш, док., кого, що.

1. до чого. Приєднувати, прикріплювати за допомогою вузла.

Всередині [бочки] вроблений залізний прут з коромислом, до котрого прив'язували довгий мотузок (О. Стороженко);

Улас достав дві міцні вірьовки, прив'язав один кінець до ялини над самою скелею (І. Нечуй-Левицький);

Немидора прив'язала край шнура до одного з ящиків (Н. Рибак);

// Прикріплювати до чогось мотузком, шнурком і т. ін.

Одного вечора затупотіло в дворі; вибігла стара, а Данило коня прив'язує (Марко Вовчок);

Я бачив, як прив'язують камінь до її тоненької шийки, як штовхають її в безодню прірву (Л. Яновська);

До книги прикипав – не відірвеш. Нібито хто дебелим мотузком прив'язував (О. Ковінька);

Щоб Гнат не застав його зненацька, придумав [Кузьма] таку механіку: прив'язав до дверей порожнє відро (Григорій Тютюнник).

2. Обвиваючи мотузком, ременем і т. ін. руки чи ноги або прикручуючи до чого-небудь, позбавляти когось свободи рухів.

Вояки витягають Кассандру з храму, в'яжуть їй руки, .. а потім саму прив'язують до колони в портику храмовім над сходами (Леся Українка);

– А скажіть, будь ласка, пасажирів уже не прив'язують? .. – Не прив'язують... так, значить, вони неприв'язані й летять?.. (Остап Вишня);

Прив'язавши її руки назад.., повісив він [кат] на шию дівчині невеличку дощечку (Панас Мирний);

Раз, два, три, чотири, Прив'язали [Вустимка] до драбини, І сорочку зняли, Й прочуханки дали! (І. Багмут);

// перен. Примушувати перебувати, залишатися, затримуватися де-небудь.

Вони [жандарми] дуже дошкуляють мені, прив'язуючи мене на довгий час до певного місця (М. Коцюбинський);

Справи – як та нитка з клубка, вимотуються щодня, безконечним плетивом обкручуючи його [Мухтарова], прив'язуючи до Намангана (Іван Ле);

[Лукаш:] По волі ж і піду, як тільки схочу, ніхто нічим мене тут не прив'яже (Леся Українка);

// перен. Тісно зв'язувати з ким-, чим-небудь, ставити в залежність від когось, чогось.

Само поволі приходило розуміння того, що прив'язувати себе до старого, далекого, яке давно відшуміло разом з їх молодістю, .. безглуздо (М. Руденко).

3. перев., у сполуч. зі сл. до себе, перен. Викликати почуття симпатії, відданості, любові.

Як сміється [Олена], – то легеням мухи по спині повзають, ну, а як уже блисне очима та ще слово яке ласкаве скаже, – то прив'язала до себе чоловіка та й тягне, мов ланцем, куди хоче (Г. Хоткевич);

Її істота наскрізь прив'язала мене до себе. Я її вже чотири роки тайком люблю (О. Кобилянська);

– Гей, куме Йване, – було кажу, чи стануть з мого сина Яця люди? А ви ж його охрестили, до своєї душі прив'язали (Ю. Яновський).

4. спец. Ставити що-небудь (креслення, план, проект і т. ін.) у безпосередній зв'язок з яким-небудь орієнтиром.

Будівництво будь-якого міста починається з креслень. Креслення прив'язують до місцевості, до її певних точок, координати яких треба знати точно (з наук.-попул. літ.);

// перен. Взагалі пов'язувати, асоціювати що-небудь із чимсь.

(1) Прив'я́зувати / прив'яза́ти ува́гу – те саме, що Приверта́ти (приверну́ти, притяга́ти, притягну́ти) [до се́бе] ува́гу (див. приверта́ти).

Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив'язати увагу читача (Ю. Яновський).