приглушувати

ПРИГЛУ́ШУВАТИ, ую, уєш, рідко ПРИГЛУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГЛУШИ́ТИ, глушу́, глу́шиш, док., кого, що.

1. Зменшуючи силу якого-небудь звуку, робити його мало чутним або зовсім нечутним.

Для редакторів він [граф Вітте] вигадав особливі помешкання, добре муровані, які приглушують не тільки галас, але й голос (В. Самійленко);

Жолкєвський не сидів у своєму кріслі за столом, а злегка походжав по килиму на підлозі, який приглушував дзенькіт гетьманських острог (Іван Ле);

Десь ліворуч, біля кіностудії, задзеленчав трамвай, – навіть розібрати не можна, в який бік він іде, так приглушив усі звуки сніг (В. Собко);

* Образно. Скільки б заборон не вигадували царські сатрапи, а вгасити пам'ять про великого поета [Т. Шевченка], приглушити звучання його слова їм не вдавалося (із журн.);

// Перекривати якісь звуки, шуми (про інші звуки, шуми).

Вигуки билися у вікна, як птахи, гули під стелею, приглушали один одного (З. Тулуб);

Останні слова Захара, сказані грізним, піднесеним голосом, приглушили в ушах слухаючої громади шум водопаду (І. Франко);

Фабричний оркестр приглушив її слова, а з ними й оплески цілого залу, громовим тушем (В. Козаченко);

// Стримувати, тамувати (вигук, сміх і т. ін.).

Врешті, коли Ахмет промовив, що мусить іти розсідлати коня, Ремо, приглушаючи тремтіння свого голосу, глухо промовив: Ахмете, я хочу з тобою побалакати... (Олесь Досвітній);

Гуртком людей перебіг шелест – дехто приглушив вигук здивування, дехто засміявся (Ю. Смолич).

2. Діючи на орган слуху, майже позбавляти когось здатності чути (про звук грому, вибуху і т. ін.).

І знову всюди тихо стало, Немов ударив з неба грім Та приглушив усіх... (Панас Мирний);

Контузило декого повітрям. Решту ж приглушило вибухами-громами (Іван Ле);

// чим і без дод., перен. Сильними звуками діяти на психіку, приголомшувати.

Міста Йокогама, Кавасакі і Токіо простяглися вздовж берега і злилися в одне величезне місто. Воно диміло сотнями труб, приглушувало виттям автомобілів і поїздів, приймало у свої обійми тисячі пароплавів із усього світу (з наук.-попул. літ.);

Розмірений, важкуватий гул фабрики, до якого всі тут давно звикли й зовсім не помічали, незвиклу Надійку приглушив ще тоді, коли вона піднімалася широкими східцями на другий поверх (В. Козаченко).

3. перен. Зменшувати, стримувати, ослаблювати (почуття, відчуття).

Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян);

Тільки тепер він довідався, яка доля спіткала його сина, та панський дворак приглушив батьківське чуття (І. Франко);

Він нічого не відповів. І вже згодом, приглушивши перше відчуття голоду, поспитав [Флору], коли вона гадає вертатися додому (Г. Коцюба);

// Применшувати або усувати що-небудь, зводити нанівець щось.

То була така самокритика, таке самобичування, що воно приглушувало, нейтралізувало всі насмішки, які сипались на нього з усіх боків (Ю. Збанацький);

В Галичині коломийки витісняють, приглушують, ба й нівелюють, давні пісні розповідного змісту (з наук. літ.).

4. розм. Сильним ударом по голові позбавляти свідомості.

Вартового під дверима, що спробував зчинити тривогу, приглушили ударом (Д. Бедзик);

Тимко схопився і також хотів був бігти вперед, але чомусь озирнувся і побачив, що кулеметник-німець, якого він приглушив, розстібає в свого товариша кобуру і намагається витягти пістолет (Григорій Тютюнник).

5. перев. док., рідко. Пригасити (світло).

Воронін замкнув шухляду стола, приглушив світло, але на мить затримався біля вікна, задумався, вдивляючись у вечірню сутінь на вулиці (О. Левада).

(1) Приглу́шувати / приглуши́ти двигу́н (мото́р):

а) змушувати мотор, двигун працювати не на повну потужність.

І тут Сеня підігнав із-за повітки до столів свою півторатонку, приглушив мотор, забрався хвацько в кузов і відгорнув те, що було прикрито брезентом (Микита Чернявський);

б) те саме, що Заглу́шувати / заглуши́ти мото́р (двигу́н) (див. заглуша́ти).