пригрівати

ПРИГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Віддавати своє тепло кому-, чому-небудь.

Сонце підбилося вже височенько і пригрівало (М. Коцюбинський);

Дружним хором почали мурликати дев'ятеро котів – баба пестила й пригрівала їх у своєму ліжку (Ю. Смолич);

Повіє теплий вітерець, пригріє сонечко... (Г. Квітка-Основ'яненко);

* Образно. Погляд твій, мов промінь ясний Сонця навесні, Так голубить, пригріває Серденько мені (М. Вороний);

І коли я впаду безсилий, Ніхто не спиниться йдучи, Хіба що вітер полудневий Крилом пригріє летючи (О. Олесь);

// Зігрівати що-небудь біля якогось джерела тепла.

Край груби сідає [козак], Плечі свої козацькі пригріває (з думи).

2. перен. Піклуючись про кого-небудь, співчуваючи комусь, жаліти, оберігати, давати притулок і т. ін.

Василеві добре.., матерня ласка тілько його одного і пригріває (Панас Мирний);

А оцю сирітку – невже-таки ніхто не пригріє та не пригорне? (І. Франко);

Яким же я виявився лопухом! .. Розманіжився, розтанув, от, мовляв, яке в мене добре серце: виплідка свого найлютішого ворога пригрів (В. Речмедін);

// Виявляти ніжність, ласку до кого-небудь.

– Ляж, Вітальчику, та поспи, – з ласкою в голосі мовила Тоня, пригріваючи свого невдаху-морехода (О. Гончар);

[Марія:] Коли не бачать [козаки] раю, їм в пеклі гарно! Однак кого дівочий погляд з них пригріє і вогонь притушений роздує, той пекло своє зараз кине і в рай летить (І. Карпенко-Карий);

Дівоча вдача як лоза напровесні: пригрій її променем душі – і вона на все життя прихилиться до тебе і стане твоїм серцем чи тінню (М. Стельмах);

* Образно. Дехто казав, що його врятували... Я не можу цьому вірити. Його, певно, пригріла земля Варшави (Ю. Яновський).

◇ (1) Пригрі́ти / пригріва́ти гадю́ку (га́дину, га́да, змію́ і т. ін.) на гру́дях (у па́зусі, за па́зухою і т. ін.), грубо – діставати велику невдячність або зло від того до кого виявили турботу, піклування.

Оленчук, що стояв осторонь, піймав на собі гострий Килигеїв погляд: “Так оце воно таке, твоє благородіє? Пригрів на грудях гадюку?” (О. Гончар);

[Андрій:] Не оступавсь би за його [за нього]. А то, бач, пригрів гадюку у пазусі, вона й укусила (М. Костомаров);

Вихор сплюнув і гірко вилаявся: – Пригріли гада за пазухою! (В. Кучер);

– Це гадина, котру ми пригріли, – мовив, зітхнувши, кооператор (В. Підмогильний).