придавлений

ПРИДА́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до придави́ти 1–4.

Хлопчик підвівся, кинувся збоку на матір, обвив її шию і головку сестриці своїми руками .. Одарочка, придавлена до материної шиї, мовчки роняла свої сльозенята на її лоно (Панас Мирний);

Тут і там до землі придавлена крушина, не позбавлена своєї сили цілковито – вродила безліч червоних ягід (О. Кобилянська);

Марія в потемках намацала клямку, він ступив через поріг слідом за нею – і вже стояв у просторій кімнаті, придавленій низькою стелею (Є. Гуцало);

Часом він [Єгипет] ворушивсь, наче лев у кайдани закутий, Глухо порикував, наче підземний вогонь, Тяжко придавлений гнітом гори кам'яної (Леся Українка);

Хтось плакав, кульгаючи на придавлену ногу (С. Васильченко);

Мати потрапила під полудрабок і, придавлена, довго лежала непритомна (Л. Юхвід);

Він таки вийняв з бороди бджолу, і вона, чи придавлена, чи змучена, поповзла по його руці (М. Стельмах);

Терезка сиділа, пригнічена й придавлена своїм горем, наче важким мішком (М. Томчаній).

2. у знач. прикм. Те саме, що зда́влений 3.

Суд читає присуд: .. Лукію Коломійцеву заслати на Сибір.., важке придавлене ридання розлягається по великій світлиці (Б. Грінченко);

Знов – панно Ганно. Та не таке воно, як передніше, ні. Те було свобідне, веселе, дзвінке, срібне – це якесь сумне, ніби придавлене, стривожене (А. Крушельницький);

Чути – люди співають глухими, придавленими басами (Ю. Яновський).

3. у знач. прикм., перен. Безвольний, інертний, у гнітючому настрої.

Коли ясно зрозумів безрадісну дійсність, – сумно стояв уже він тоді, придавлений, знищений (Г. Хоткевич);

// Який зазнає утисків, гноблення.