придача
ПРИДА́ЧА, і, ж., розм.
Те саме, що дода́ча 2.
[Храпко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Панас Мирний).
○ (1) У (в, на) прида́чу – те саме, що У (в, на) дода́чу (див. дода́ча).
Параска таки перейшла в нову хату, тілько в придачу Яків переніс з старого двору до неї комору (Панас Мирний);
– Бери своїх хлопців і швидко вперед! На придачу маєш ще один штурмовий взвод (Ю. Бедзик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- придача — прида́ча іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- придача — -і, ж., розм. Те саме, що додача 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- придача — див. прибавка, придаток Словник чужослів Павло Штепа
- придача — ДОДА́ТОК (те, що додається до чого-небудь, доповнює щось), ДОПО́ВНЕННЯ, ДОВЕ́РШЕННЯ, ПРИДА́ТОК, ДОДА́ЧА розм., ПРИДА́ЧА розм., ПРИВІ́СОК розм., ГАК розм., ПРИЧИ́НОК зах.; ДОВА́ЖОК розм. (перев. про щось зайве, непотрібне). Словник синонімів української мови
- придача — ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2. [Xрапко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Мирний, V, 1955, 122). Словник української мови в 11 томах