призвичаєний
ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до призвича́їти.
– Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (П. Загребельний);
[Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький);
// призвича́єно, безос. пред.
Коритись господареві сім'ї призвичаєно в домі (Іван Ле).
2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.
Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (А. Хижняк);
Призвичаєний до давньої практики василіанської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (І. Франко);
[Марина:] Посивів, голубе. Ось і гудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (О. Корнійчук).
Значення в інших словниках
- призвичаєний — призвича́єний дієприкметник Орфографічний словник української мови
- призвичаєний — [приезвиечайеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- призвичаєний — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до призвичаїти. || призвичаєно, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм. Який звик до чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- призвичаєний — Призвича́єний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- призвичаєний — ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвича́їти. — Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією?... Словник української мови в 11 томах