прилягати

ПРИЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш, док.

1. Лягати на короткий час.

Все йому хотілось пурнути з головою; і він то присідав, то прилягав, допитуючись в матері – чи видно його голову (Панас Мирний);

На луках косарі склали коси, лежать на сіні і чекають виплати заробітку. Робітники прилягли відпочити (С. Чорнобривець);

Володимир залишився сам. Він тільки на мить приліг, солодко потягнувся, уявивши собі, який веселий буде вечір, і несподівано заснув (В. Собко);

// Приймати напівлежаче положення.

Махнівська прилягла, обпершись ліктем об круглі подушки на одній софі, а Надя Мурашкова на другій (І. Нечуй-Левицький);

От прилягли олімпійці. Приносить тоді господиня Стіл (М. Зеров);

// на що, на чому. Прихилятися до кого-, чого-небудь, класти голову на щось.

Він і приліг до сестриці на коліна .. і заснув (Г. Квітка-Основ'яненко);

Василь приліг на книжці і заснув кріпким сном (Панас Мирний);

// над ким – чим, до кого – чого. Пригинатися до кого-, чого-небудь.

Уже шаблюкою махає [Турн], Коневі к шиї прилягає, Хитрить, як ловить кіт шпака (І. Котляревський);

– Цить, цить, голубонько мій! – промовила вона, прилягаючи над дитиною і цілуючи його у гарячу щічку (Панас Мирний).

2. Хилитися додолу від своєї ваги або від вітру, зливи, граду; полягати (про рослини).

Страшенна буря зразу заревла... Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось; Лозина бідненька на землю прилягла (Л. Глібов);

Зерно набралося водою, обважнів колос, приліг до землі (К. Гордієнко);

Десь тільки о полудні повійнув вітрець. Зашепотілися осокори, ожили лози, ще нижче прилягла до гарячої землі трава (Ю. Збанацький);

// у сполуч. зі сл. туман. Стелитися над землею.

Туман, мамцю, туман прилягає (Сл. Б. Грінченка).

3. Притулятися до кого-, чого-небудь.

Матка сідає на підмурок монумента. З одного й другого боку низками, голова до голови, прилягають панни (С. Васильченко);

Посивілий слідопит Прилягає теплим ухом, Щоб почути шум далекий, До ласкавої землі (М. Рильський);

Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру (І. Франко);

* Образно. Любив колись щиро та вірно, а йому зрада стала несподівана, – і вже повік нещасливий він житиме; кохають інші – та до інших серце вже не приляже (Марко Вовчок).

4. Приставати до чого-небудь.

Чорна тенетка, де-не-де полатана, де-не-де у розпірках, теліпалася, ніде не прилягаючи до схудлого тіла [діда] (Л. Яновська);

Вітер задував у неї [юрту] з усіх боків: і крізь ветху повсть, і крізь тундук, і тому, що вхідна запона погано прилягала до одвірків (З. Тулуб).

5. тільки недок., до чого. Бути розташованим, міститися поряд з чим-небудь.

Ту ж частину, яка прилягає до Дністра, називають Наддністрянщиною (І. Цюпа);

На широкому майдані, що прилягає до великого будинку сільської управи, зібралося все село (П. Колесник).

(1) Аж (так і) приляга́в і т. ін. / прилі́г і т. ін. [з ре́готу] – дуже сильно сміявся (засміявся і т. ін.).

Слухачі вибухнули голосним сміхом. Іван цього не любить. – Та чо смієтеся, дурні? Хлопці аж прилягали (Мирослав Ірчан);

Народ так і приліг з реготу. Йосипенко з блідого став, як жар, червоний (Панас Мирний).

◇ (2) Прилягти́ до се́рця (д) див. припада́ти;

(3) Прилягти́ [ці́лим] се́рцем до кого – відчувати велику прихильність, любов до кого-небудь.

Мати, котра цілим серцем прилягла до нього, старалася влити в нього весь скарб тих шляхетсько-польських понять, поглядів і традицій, котрих сама винесла з свого батьківського дому (І. Франко);

Коли стали за ними [студентами] полювати урядники, поліція та всякі хапуни, селяни ще більше серцем прилягли до цих весняних вістунів (Дніпрова Чайка).