приниження

ПРИНИ́ЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. прини́зити.

Це виходить, що ми дамо шляхетське право хлопам, бо козаки з хлопів. Це буде приниження для нашої стародавньої шляхти (Леся Українка);

Процесія зупинилася перед королівським палацом. І якщо Фрідрих-Вільгельм IV кілька днів тому вагався, чи приймати йому, монарху, умови повсталих – обіцяти країні конституцію, виборні права, то тепер йому випало зазнати приниження публічно, перед натовпом жалюгідного простолюддя (В. Воскобойников);

Знав Лесь, що навіть різке заперечення дозволяв собі Магурак тільки тоді, коли, здавалося, іншому давно терпець урвався б. Не зносив лише грубої образи, відвертого приниження, відсіч давав одразу (І. Нижник).

2. Стан за знач. прини́зитися 1.

Тикає [фашист] палицею в живіт і поводиться з нею не як із жінкою, а як з твариною, яку виставили на ярмарку. Щоки її горять, ніби вона сидить біля полум'я, і почуття страшного приниження пече її всю, як на жару (Григорій Тютюнник);

А що воно – життя селянське? Вічна, до темені в голові, праця, одвічне приниження (М. Стельмах);

// Зовнішній вияв цього стану.

Він то вставав, то сідав, то кліпав очима, то кривився, ціле його обличчя, ціла постать виявляли стільки здивовання, радості, помішаної з тривогою, гордощів з приниженням, що Мазепі жаль зробилося того бідного чоловіка, котрого жінка довела до такої затрати всякої “благородної амбіції” (Б. Лепкий);

Чорнявий хлопець, в якого ще тільки висівались вуса, дивився привітно і без приниження, як інші полонені (П. Панч).