припускати

ПРИПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРИПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., що.

1. Уважати за можливе, імовірне що-небудь.

Тільки короткозорі можуть припускати, що всі чари жінки – у зовнішній красі чи модному платті (Ірина Вільде);

З вечора заходила громовиця. Хто ж бо міг припускати, що це звичайне навесні явище природи перетвориться для нас у видіння апокаліптичне? (Н. Королева);

Що Каргат має якийсь хист до чистої науки, – це Валентин Модестович ладен був припустити (Ю. Шовкопляс);

// у знач. вставн. сл. припусті́мо і припу́стимо. Уживається для вираження ймовірності чого-небудь.

– Ну, припустимо, він дасть рекорд, розрахує кожну секунду, натисне на раціоналізацію, послідовність, запровадить комплексність в обробці деталей, – хіба це все? (Ю. Яновський).

2. перев. із запереч. Не перешкоджати здійсненню чого-небудь, перев. небажаного; примирятись з чим-небудь; допускати.

Осадчий немов би не чує мене. Він твердим голосом, що не припускає ніяких заперечень, каже до солдата: – Я член української повітової ради, я маю завтра виступати на мітингу (Б. Антоненко-Давидович);

Приніс [хтось] цю свіжу новину і кинув її в церкву, наче бомбу. Ой лихо!.. танцюватимуть у церкві, на престолі танцюватимуть .. Жінки закричали так, ніби їх припікали ззаду розпеченим залізом. – Не припустимо! (І. Микитенко);

Я незадоволено відповіла. Кук сказав мені, що він уже давно шпацірує по алеях і зовсім не припускав, що й я тут (М. Хвильовий);

// Виконуючи, здійснюючи що-небудь, помилятися в чомусь, через недогляд уможливлювати, робити що-небудь небажане.

Справа йшла до кінця, але сумніви таки знайшли стежку до Андрійового серця. А що, як він припустив якусь непоправну помилку? (О. Гуреїв);

Припустити збитки.

3. розм. Упускати кого-небудь кудись, дозволяти кому-небудь увійти кудись, підійти до кого-, чого-небудь; допускати.

З ломаками й гарапами наступали [вороги]. То прискакували, то відскакували назад, бо Босаковський із своїм товариством стояв, як мур, і не припускав їх ближче (Б. Лепкий);

// до кого. Дозволяти кому-небудь спілкуватися з кимось, заводити зв'язки, стосунки.

– Одним словом, припусти його до себе поближче. Він певно почне подарки тобі дарувати (Панас Мирний);

[Секлета Семенівна:] Ну подумай, у нас сім дівчаток. Старша Устонька. А ти П'єра Кирпатенка до Охтисоньки, до наймолодшої, припускаєш (М. Куліш);

// до чого. Дозволяти кому-небудь брати участь у чомусь.

Палагна поглядала на чоловіка – і в згоді вони разом згинали коліна, благаючи Бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають, бутинами побиті, дорогами покалічені, водами потоплені (М. Коцюбинський);

“Нащо вона так багато говорить? Навмисне, аби нікого не припустити до слова, аби всі лиш її слухали”, – думала. Галя (Л. Мартович).

4. рідко. Уключати в себе що-небудь.

Сценічна мова, як і мова художньої літератури, правильна, жива, сучасна, хоч і припускає в художніх цілях архаїчні діалекти, характерні для певних образів (з наук. літ.);

Процес мовлення припускає сприймання його іншими людьми і його розуміння (з наук. літ.).

(1) Припуска́ти / припусти́ти ду́мку – вважати що-небудь за можливе, імовірне.

Ходжієв припускав навіть таку думку, що хаджі накликав на Гаріфуліна страшне прокляття, заворожив його (О. Донченко);

– Ви, як і я, не з тих, хто здається після першого, хай і відчутного, стусана. Ви й думки не припускаєте про капітуляцію (Ю. Шовкопляс).

ПРИПУСКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПРИПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док.

1. розм. Починати швидко йти, бігти, летіти й т. ін.

Вона [коза] як підхопилась та тікать. Дарма що на трьох ногах, а припустила, аж курява встала (з казки);

– Ото й порозбігались ік нечистій матері ляхи, а ватажко тоді: “Е, батьку! Да се в тебе коня нема? .. Братчики, добудемо йому коня!” – да й припустив за ляхами (П. Куліш);

Покинутий погоничем ослик припустив за господарем, легко його наздоганяючи (Н. Королева);

Юра й Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці, у протилежний бік (Ю. Смолич);

// що. Збільшувати швидкість.

“Побєда” припускає хід, сподіваючись проскочити під хмарою, не наразившись на зливу (Ю. Яновський);

– Дожене, – з тривогою сказав Петро, прискорюючи крок і тримаючи дівчину за руку. – Давай ще припустимо (М. Чабанівський).

2. що, рідко. Відпускати трохи що-небудь затиснуте, натягнуте, затримуване.

Капуста припустив повід. Кінь перейшов на рись (Н. Рибак);

Стара Кречуниха пустила на царинці теля ід корові, аби корова молоко припустила (Марко Черемшина).

3. що і без дод., розм. Відміряти більше від належного.

– Потривайте ж! – крикнула Мотря на весь город. – Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек (І. Нечуй-Левицький).

4. розм. Лити (про дощ).

Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ то на. хвилину вгаваючи, то знову припускаючи (Панас Мирний);

Дощ припускав щораз більший (В. Гжицький);

Почав накрапати дощ і невдовзі припустив рясний і теплий... (Я. Гримайло);

Чути, як на вогневій скаче, лящить Маковейчик: Дощику, дощику, припусти На бабині капусти. На дідове сіно, Щоб позеленіло!.. (О. Гончар).

5. що, кул. Варити з невеликою кількістю рідини, жиру; тушкувати.

Помиті помідори нарізують, припускають на маслі і протирають через сито (з наук.-попул. літ.).

(1) Припусти́ти бі́гти (бігце́м);

(2) Припусти́ти коня́ – швидко поскакати верхи.

Припустивши коня на пагорб, він бачить в долинці на житі пару селянських шкап (М. Стельмах);

Богун уже гнав перед собою кінне стовпище драгунів. Припустив коня за панським воєводою Лащем (Я. Качура).