приростати

ПРИРОСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРОСТИ́, ту́, те́ш, док.

1. до чого і без дод. Приєднуватися до чого-небудь у процесі росту, зростатися з чимось, утворюючи одне ціле.

Люди казали, що ніби на свої очі бачили, як у Лаврі ходив якийсь чоловік, у котрого руки приросли до материних кіс (І. Нечуй-Левицький);

Ні, не вернеться він тепер до їх, як не приросте одрубане гілля... (Грицько Григоренко);

* Образно. Молот уже так йому приріс до рук, що сміх його бере, коли бачить людину, яка не вміє поводитися з цим знаряддям, не вміє розбивати кам'яну брилу (М. Томчаній);

// перен. Щільно притулятися, притискатися до чого-небудь, ніби зливаючись в одне ціле; припадати.

Стріляючи, він весь приростав до кулемета і, здавалось, він стріляє вже не лише руками, а всім своїм коротким пружинистим тілом (О. Гончар);

Порони ніби приросли до татарського берега, марно чекаючи на проїжджих (З. Тулуб);

// перен. Звикаючи, відчувати постійну потребу в комусь, чомусь, добре освоюватися з ким-, чим-небудь; прив'язуватися.

Боявся [Павло], що Марина не поїде з ним у село, а поїхавши знидіє там, втече назад. Але вона.., на подив Павлові, швидше за нього приросла до нового місця (Ю. Мушкетик);

– Люди он давно переїхали, а ви, як реп'яхи оті, – не відірвеш від хутора. – Ех-хе-хе, – важко зітхнув Андрій, – хто б то говорив отаке... Приросли ми там, дочко. Здається, й місця ліпшого немає (М. Олійник);

// перен. З'єднуючись з чим-небудь, ставати його частиною.

Жменяк ішов вулицею сусіднього села, яке зовсім приросло до міста, і тримав віжками коней (М. Томчаній).

2. до чого, перен. На деякий час утрачати здатність рухатися під впливом якихось раптових почуттів; завмирати на місці, ціпеніти.

Несподівано заскрипіли двері, і від прокурора виклигав [вийшов] Ласій. Ткачук з переляку аж приріс до підлоги (Ю. Збанацький);

Окуниха так і приросла від несподіванки до лави, потім скипіла багатирською злістю і гонором, очі її застрибали, мов їдучі кульки молодого пасльону (М. Стельмах).

3. розм. Кількісно зростати; збільшуватися, примножуватися.

Немилосердно скупився Окунь не тільки на одежі, але й на харчуванні, чавлячи піснотою і свою сім'ю, і наймитів. Так зате земельки щороку приростало, звеселяючи його неспокійні очі (М. Стельмах).

◇ Но́ги (п'я́ти, сту́пні) прикипа́ють (прироста́ють) / прикипі́ли (приросли́) до землі́ (ка́меня, мі́сця і т. ін.) див. нога́;

(1) Прироста́ти очи́ма (по́глядом, зо́ром і т. ін.) до кого – чого – не відводячи очей, пильно дивитися на кого-, що-небудь; удивлятися.

Студенти приросли очима до професора;

Хлопець приріс зором до рідного подвір'я;

(2) Прирости́ до се́рця кому, чийого:

а) стати близьким, дорогим, рідним комусь.

Баба відвернулася – їй самій серце краялось, а ся дитина чужа, “панська” дитина, за одинадцять літ успіла прирости їй до серця (І. Франко);

– Сава вже не Михайло! І він мій син! Адіть, Докійко, тут приріс мені до серця змалку, як грудка (О. Кобилянська);

б) оволодіти кимсь, захопити, полонити когось (про думки, спогади, мрії).

[Сотник:] Ні, трохи треба підождать. Воно б то так! та от що, брате: літа не ждуть! літа летять, А думка проклята марою до серця так і приросла... (Т. Шевченко);

Язи́к [як (мов, ні́би і т. ін.)] прирі́с (приста́в, присо́х) до піднебі́ння (у ро́ті) див. язи́к;

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) прирі́с до землі́ – хтось не може зрушити, зійти з місця; остовпів, нерухомий.

А у Оксани і руки, і ноги затрусились, стала, як укопана, як приросла до землі, ні з місця, ні пари з уст... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Тодозя оступилась од князя й почувала, що в неї не стає сили рушити з місця: вона од жалю та горя неначе приросла до землі (І. Нечуй-Левицький).