1. Словник української мови у 20 томах

приручення

ПРИРУ́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. приручи́ти.

У степовій та лісостеповій смугах населення переходило від мисливства до приручення тварин (з навч. літ.);

Скотарство виникло [в період неоліту] в результаті приручення тварин (з наук. літ.);

Лише зважена і науково обґрунтована стратегія освоєння, приближення і своєрідного приручення російської культури здатна асимілювати її в єдиний культурно-національний простір (із журн.).

2. розм. Справа, доручена кому-небудь.

Дочка виконала матирине приручення.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. приручення — приру́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. приручення — -я, с. 1》 Дія за знач. приручити. 2》 розм. Справа, доручена кому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. приручення — ПРИРУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. приручи́ти. У степовій та лісостеповій смугах населення переходило від мисливства до приручення тварин (Іст. СРСР, І, 1957. 9); Скотарство виникло [в період неоліту] в результаті приручення тварин (Іст. УРСР, І, 1953, 18). 2. розм. Справа, доручена кому-небудь. Словник української мови в 11 томах