прирізувати

ПРИРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш і ПРИРІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРІ́ЗАТИ, і́жу, і́жеш, док., кого, що.

1. що, кому. Наділяти кого-небудь, перев. додатково, ділянкою поля, городу.

[Іван:] Ну, а скажіть по правді: хіба ви не хотіли б, щоб вам прирізали землі? (М. Кропивницький);

[Гончар:] Прирізали їй ще й третій город (І. Волошин);

// до чого. Приєднувати ділянку поля, городу і т. ін. до іншого поля, городу і т. ін.

Калиновський ще більше розлютився, ґрунти та ліси прирізує до своїх земель, незважаючи, що вони споконвіку належали комусь із посполитих... (Іван Ле);

Розглядаючи святих, думав [Когут]: “Якби оце панську земельку до своєї прирізати та ще млинок Ратушняків до рук прибрати...” (І. Цюпа).

2. кого. Убивати на м'ясо (перев. тварину, що має загинути від іншої причини); добивати.

Овечок доводилось прирізувати, коли сотні гострих шпичаків [насіння ковили], заплутавшись у вовні, проколювали шкіру, пронизували м'язи, потрапляли до кровоносних судин, у шлунок, серце (з наук.-попул. літ.);

// розм. Убивати кого-небудь ножем, кинджалом і т. ін.

– Тут самим тісно, а він татар навів, – шепотів на вухо Марко .. – Ще приріжуть уночі (Григорій Тютюнник).