пристань

ПРИ́СТАНЬ, і, ж.

1. Спеціально обладнане місце на березі водойми з плавучою або береговою спорудою для причалювання і стоянки суден, їх навантажування й розвантажування, посадки й висадки пасажирів.

От і шосе скінчилось: одкрилася вузенька зелена прогалина. Тут пристань для човнів (І. Нечуй-Левицький);

Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в жіночій каюті й нізащо не наважувалась вийти на палубу (Ю. Яновський);

Він писав, що пришле у Млинки свою доньку Олесю в гості до діда та баби, і просив зустріти її на пристані (О. Донченко);

Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись; Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// Сама плавуча або берегова споруда такого призначення.

Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань (М. Трублаїні);

Швидкою ходою вони направились до порту і, посідавши на пристані, закинули вудки (І. Багмут);

// перев. з означ. Вулиця міста або населений пункт, розташований на березі моря або річки.

Оглядаючи Графську пристань, вони дізналися від екскурсовода, що серед десантників-чорноморців, які першими влетіли на Графську пристань, був і їхній земляк (О. Гончар).

2. перен. Місце, де можна заховатися, відпочити, знайти притулок і т. ін.; пристановище.

[Гайворон:] Поїдеш? [Курінний:] Тут мені робити нічого... [Гайворон:] Знову будеш шукати якоїсь пристані? [Курінний:] Кудись пошлють (М. Зарудний);

[Гусак (подає рушницю):] Беріть. У міцні руки передаю. А одріз дайте назад. Самому треба... Настають тривожні часи. Бачу, що пристані собі не знайду... (І. Микитенко).

3. перев. у сполуч. зі сл. тиха, перен. Місце, у якому можна знайти спокій, задоволення і т. ін.; відчуття спокою, задоволення і т. ін.

Їй думалось, що, може, хутко тая хвиля розлучить Їх з братом, – його занесе до любої дружини у тиху пристань, а її, Настю, покине тут на самотньому березі одиноку і ще смутнішу... (Леся Українка);

Яснозорі води, Одбите в них святе лице природи, Заквітчана берегова трава І простих душ немудрії слова, – Чи ж це не пристань після бур житейських..? (М. Рильський);

І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко);

// Людина, яка створює для кого-небудь відчуття спокою, задоволення і т. ін.

Заступниця усім і пристань нещасливим, Як лілія бліда у затінку садів, Струмила я свій чар (М. Зеров);

Може б, піти до Анни, до моєї тихої пристані, до моєї ще ніким не вкраденої радості (П. Колесник).