притишувати

ПРИТИ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТИ́ШИТИ, шу, шиш, док., кого, що.

1. Робити тихішим, не дуже чутним; приглушувати.

Лиш він, мій приятель єдиний, мене Все слуха, – ніколи на сміх не здійме, – Він поглядом своїм у поривах болю Притишує плач мій (І. Франко);

Христя навіть дихання притишила, слухаючи Артемову розповідь (А. Головко);

Потім заговорив [комісар], злегка притишивши голос. Від того розмова набирала більш інтимного, теплого характеру (Іван Ле і О. Левада);

// перен. Зменшувати, робити менш відчутним (біль, хворобу і т. ін.).

2. Робити повільнішим; уповільнювати.

Я йду з Тимофієм. Він притишує кроки, бо би інакше хіба бігти за ним довелося (Г. Хоткевич);

Стояв перед дворецьким Василь, ледве дух переводив, притискав руки до грудей, наче хотів притишити шалений перебій серця (Н. Рибак);

І видно: – на високій височині аероплан щось думає. Притишивши розгін, він зосереджено пливе, поволі круга завертає (П. Тичина);

// Змушувати рухатися повільніше, переводити на повільніший рух (коня, машину і т. ін.).

Кукса притишив кобилу, пильно подивився на затриманих (В. Кучер).

3. перен., рідко. Стримувати, заспокоювати, вгамовувати кого-небудь.

Треба притишити себе (Сл. Б. Грінченка);

Старий і Ключника, охочого до чвар, Умів притишувать (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

Гаврило тільки усміхнувся на ту забаву, а молодші брати набрали повні груди лугового повітря і так тюгукнули, що аж луна покотилася понад тихими плесами. – Хватить [досить], а то люди сміятимуться, – притишував братів Гаврило (Григорій Тютюнник).

(1) Прити́шити хід – зменшувати швидкість, уповільнювати рух (про поїзд, автомобіль і т. ін.).

Проїхали завод, міст, поїзд став притишувати хід (І. Багмут);

Коли пасажирський автобус, притишивши хід, в'їхав на кічкаський міст, вона, визирнувши у вікно, відчула вдоволення, радісну збудженість і гостре бажання якнайскорше довідатись, що діється тут (Г. Коцюба);

(2) Прити́шувати (сти́шувати і т. ін.) / прити́шити (сти́шити і т. ін.) ходу́ – те саме, що Упові́льнювати / упові́льнити кро́ки (ходу́ і т. ін.) (див. упові́льнювати).

Він притишив ходу, та за чверть години був уже в центрі села (І. Багмут);

– Доброго здоров'я, Грицю. На музики, либонь, тнеш? – Аякже! – Гриць стишує ходу, приноровлюючись до її кроків (М. Стельмах).