притулятися

ПРИТУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИТУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, док.

1. до чого. Ставати, сідати, лягати, обпираючись об щось або прихиляючись до чого-небудь.

Притуляється [Фатьма] до дерева і дивиться на море... (М. Коцюбинський);

– Це ти? – іще тісніше притуляється [жінка] до одвірка, щоб не впасти (М. Стельмах);

Доки мати підтягувала ґніт у каганцеві (щоб виднішою була синові хата!), Данько, притулившись до теплого комина і відігріваючи закляклі руки, стежив, як радісно шапарює по хаті Вутанька (О. Гончар);

// перев. чим і без дод. Щільно притискатися, припадати до чого-небудь.

Дівчина підходить до вікна й притуляється лобом до холодної шибки (О. Донченко);

Карпо почав розказувати, як ящірки гублять хвости і як потім прилазять за ними. І тілько притулиться, – так хвіст і прискаче сам знову (Панас Мирний);

Старий Сулейман у білім халаті .. так притуливсь до надгробника, що його трудно було відрізнити від каменя (М. Коцюбинський);

– Я ще як малим був, то, бувало, пожену корову пасти, а сам сяду на землю, притулюсь вухом до телеграфного стовпа, слухаю, як він гуде різноголосо, і мрію (Д. Ткач).

2. Тісно присуватися, пригортатися до кого-, чого-небудь; горнутися.

Щось стало між нами. Я не смів притулитись до материних грудей, обняти сестру (М. Коцюбинський);

Вони мовчали, притулившись одне до одного (О. Донченко).

3. тільки док. Знайти собі притулок; поселитися.

– Нема ж в мене родиноньки, ні до кого притулитися (П. Чубинський);

Жив він, як і всі сімейні робітники, в невеличкім будиночку, що ділився на два приміщення, в одному з яких і притулилася його родина (Олесь Досвітній);

* Образно. Хати, хати... А в кожній з них притулилося людське горе (Г. Хоткевич);

// Приєднатися, пристати до кого-, чого-небудь.

Пан Ригорович мав було покинути і своє боярство і притулитися до чужого весілля (Г. Квітка-Основ'яненко).

4. розм. Розміщуватися, розташовуватися, влаштовуватися де-небудь (перев. на невеликому, тісному просторі, в незвичному, незручному місці).

Один по одному вони виходили з душної кімнати, від весільного столу, і притулялись перекурити на призьбі (Ю. Смолич);

Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом (М. Коцюбинський);

Село Шпитьки притулилося під горою: ми, значить, під'їжджаємо на німецькій штабній машині, зупиняємось із метою розвідати (Ю. Яновський);

// перев. док., до чого. Розташуватися біля чого-небудь великого.

– Давай, хоч з коліна вилупи! Плачу, бач, за те, що моя землянка притулились до панського глинища (І. Нечуй-Левицький);

Біля низенької сірої хатинки, що притулилася до темної стіни башти, стояли, сиділи у сірих поіржавілих куртках рудокопи (Олесь Досвітній);

Сосонка – невелике село. Рядочком хат воно притулилося до лісу, вперлося городами та садками в обидва береги Русавки (М. Зарудний).

(1) Притуля́тися / притули́тися губа́ми до кого – чого – цілувати кого-небудь перев. у щось.

Мати міцно обняла сина й притулилася губами до його опуклого лоба (О. Донченко);

– Ти ж полюбиш цього іншого чоловіка? – я затримав Тінину руку в себе на щоці і притулився губами до її долоні (В. Шкляр).