причепурювати

ПРИЧЕПУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧЕПУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., кого, що, розм.

Надавати кому-, чому-небудь чепурнішого, охайнішого, красивішого вигляду; чепурити.

Подружні гордощі, напевне, тільки й примушують її отак їздити, підбирати, причепурювати свого п'яницю (О. Гончар);

Єлизавета причепурювала перед великим люстром грецької роботи нову свою зачіску (Іван Ле);

Повела [генеральша] Його в палати. А в палатах Причепурила, одягла, А потім в школу оддала (Т. Шевченко);

– Йди, йди, доню. Потривай лишень, я причепурю тобі голову та почіпляю золоті сережки, – сказала Балабушиха (І. Нечуй-Левицький);

Я чобітки всім витер, а тоді змастив, декому підшив, причепурив. Глянсу навів, наче лаковані (Ю. Яновський);

Мати причепурила хату, вимастила долівку, посипала її травою, – запашно в хаті та зелено (Остап Вишня);

// перен. Упорядковувати, робити кращим що-небудь.

У мене хоч і є одна така повість [з народного життя], та .. її ще треба причепурить (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me