пришивати

ПРИШИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИШИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., що.

1. Шиючи, прикріплювати що-небудь за допомогою ниток, дратви і т. ін.

Мати накриває Марусі голову серпанком. Старша дружка пришиває молодому до шапки стрічки (І. Нечуй-Левицький);

Знайшла [Марія] голку і до чоловіка підійшла, щоб ґудзик пришити (А. Головко);

* Образно. Пропав чоловік... Жінка коло спідниці пришила... (Панас Мирний).

2. спец. Прикріплювати, прибиваючи цвяхами.

Свекор, як бритвою, зняв тонку стружку з дошки, приставив її до місця, витяг з кишені іржавий гвіздок і з двох ударів обухом пришив дошку куди слід (Л. Первомайський).

3. перен. Пронизуючи кого-небудь ударом ножа, пострілом і т. ін., залишати на місці без руху.

Коп'єм [списом] наскрізь пробивши І до землі врага пришивши, Других пустився [Еней] доганять (І. Котляревський);

Ждав [арештований] пострілу, який пришиє його до місця (П. Загребельний);

// Примушувати когось залишатися нерухомим (з несподіванки, переляку і т. ін.).

Тихий стогін пришиває його до високого плота (М. Стельмах).

4. перен., розм. Безпідставно приписувати кому-небудь щось, звинувачувати в чомусь.

Твою Анничку .. засудили. Якусь там справу дівчині пришили, Вона в тюрмі згоріла, як свіча (Л. Забашта);

– Як бачиш – все гаразд, все дозволено. – А ми тут, боялися, що тоті лікарі пришиють тобі якусь хворобу – і пропав чоловік (М. Ю. Тарновський).

◇ (1) Ні приши́ти, ні прилата́ти, зі сл. сказати, говорити і т. ін. – недоладно, недоречно, дурниці і т. ін.

Дивний чоловік, то мій товариш на правім боці .. Все думає, а Бог знає над чим, а часом якщо скаже, то ні пришити, ні прилатати (І. Франко);

(2) Пришива́ти (пришпи́лювати) / приши́ти (пришпили́ти) квітки́ (кві́тку, ла́тку) кому, яку – ображати когось в'їдливими репліками, дошкульними словами; обзивати когось, давати призвіська, насміхатися над кимсь.

З кожного насміхається [Печериця], кожному квітки пришиває, а сам же то? Якби глянув у воду на свою вроду (Панас Мирний);

– Усякий думає: “Пришпилюють мені латки, давай буду й я пришпилювати іншим!” (І. Франко);

Ятрівка таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудешся (Г. Квітка-Основ'яненко);

Де лише міг [диякон Артемій], мусив їм [бурсакам] пришпилити латку та лише дожидав нагоди, щоби їм підставити ногу (А. Чайковський);

(3) Приши́й коби́лі хвіст, несхв., жарт. – зайвий, непотрібний.

Була й новинка Карпенкова – “Суєта”. Перші три акти добрі, а четвертий – приший кобилі хвіст (Панас Мирний);

– Хто я в “Сугаклії”? Голова чи, може, приший кобилі хвіст? (С. Добровольський);

// не вартий уваги.

[Максим:] Цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте чи за приший хвіст кобилі, чи за німого?.. (М. Кропивницький);

– Воно думає, що тут тільки воно одне вчене! І воно одно пише дисертацію! Решта – приший кобилі хвіст (О. Чорногуз);

(4) Приши́ти [свою́] при́шву (при́шви):

а) (до чого) не досить тактовно доповнити сказане кимсь, втрутитися в чужу розмову.

А молоденькі панночки раді, що й їм вільно пришити свою пришву до розмови, навперейми почали згадувати та декламувати уривочки з декадентських віршів (Дніпрова Чайка);

б) (кому, рідко) дати комусь прізвисько, поглузувати з когось.

О! Що то вже за дівка!.. Вона не вміла, як кому пришви пришити? Ну, ну! І проворна, і жартовлива [жартівлива] була (Г. Квітка-Основ'яненко);

(5) Приши́ти спра́ву кому – несправедливо, безпідставно звинуватити когось у чомусь.

Твою Анничку, ті от... засудили. Якусь там справу дівчині пришили, Вона в тюрмі згоріла, як свіча (Л. Забашта).