пробачатися

ПРОБАЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОБА́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.

1. Усвідомлюючи провину, просити в кого-небудь поблажливості до себе.

– Ти образив мене в класі при всіх товаришах, отже й пробачайся при всіх (О. Донченко);

Швидко схопившись, він став допомагати підвестися своїй дамі, усердно [запопадливо] перед нею пробачаючись (А. Шиян);

До лодій знову прийшли цареві мужі. Вони навіть пробачились, що не змогли прийти напередодні (С. Скляренко);

Пробачились [Юра з матір'ю] перед учителем (Є. Кравченко);

// у формі 1 ос. одн. пробача́юсь, розм., рідко. Уживається як вияв перепрошення.

У цей час хтось постукав знадвору по нашому панциру [танка]: “Пробачаюсь, товариші, – одчиніться на хвилину” (Ю. Яновський).

2. кому. Не вважатися за провину, прощатися.

Вона дівчинка не звичайна, а красуня, що їй усе пробачається, усе дозволяється за один її порух очей і вередливу посмішку (Григорій Тютюнник);

Олександр Довженко колись писав, що письменникам не пробачаються погані книги, як генералам програні бої (з газ.);

Синю, перев'язану шпагатиною папку в архів не відніс. Нехай це мені пробачиться (В. Логвиненко).