1. Словник української мови у 20 томах

провинник

ПРОВИ́ННИК, а, ч.

Те саме, що винува́тець.

Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (І. Франко);

Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (І. Нечуй-Левицький);

// Пустун, шибеник.

Пан Білінський знає для непослушних та лінивих у своїм пансіоні одну-однісіньку кару – наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. провинник — прови́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. провинник — -а, ч. Те саме, що винуватець. || Пустун, шибеник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. провинник — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю. Словник синонімів української мови
  4. провинник — Прови́нник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. провинник — ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Фр., VIII, 1952, 100); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  6. провинник — Провинник, -ка м. Виновникъ, провинившійся. Провинників-парубків посадили в холодну. Рк. Левиц. Словник української мови Грінченка