прогомоніти
ПРОГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. Гомоніти якийсь час.
Паніматці хоч і до дня просидіти б, прогомоніти з Собальським, та нездужала, то й пішла собі (А. Свидницький);
Тієї неспокійної ночі вони так і прогомоніли до самого ранку (С. Чорнобривець).
2. Док. до гомоні́ти 1.
– Совість... совість... – глухо прогомонів він (О. Стороженко);
– Що за чортовиння! – прогомонів мій друг. – Ти розумієш, з боків і не просунеш веслом – твердо, а спереду вільно. Мабуть, вузесенький рівчачок (Олесь Досвітній);
* Образно. Відновлена весна прогомонить гаями (М. Зеров).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- прогомоніти — прогомоні́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- прогомоніти — ПРОГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док. 1. Гомоніти якийсь час. Паніматці хоч і до дня просидіти б, прогомоніти з Собальським, та нездужала, то й пішла собі (Свидн., Люборацькі, 1955, 85); Тієї неспокійної ночі вони так і прогомоніли до самого ранку (Чорн., Потік.. Словник української мови в 11 томах
- прогомоніти — -ню, -ниш, док. 1》 Гомоніти якийсь час. 2》 Док. до гомоніти 1). Великий тлумачний словник сучасної мови