проказувати

ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док.

1. що і без дод. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази).

Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Д. Мордовець);

Химка, білявенька дівчинка, заспокоює маленького брата і сумно проказує: – Дзюрчить? Нічого, Сашо, батько залагодять дірку... (Г. Косинка);

В певний час вночі на скелі Певне слово проказать, – Знову ясним замком стануть Всі руїни ті сумні (Леся Українка);

– Ви ж, мабуть, їсти хочете? – проказала вона співчутливо (П. Панч);

// Передавати голосом, говорити певним чином.

Поважно, з острахом, наче до першої сповіді, приступивсь Семен до граматки і силкувався таким самим, як у Романка, голосом проказувати з ним: аз, буки, віди... (М. Коцюбинський);

– А ти, дівчино, певне, до нас? – заговорила вона приємним грудним голосом, трохи розтягуючи слова, ніби не проказуючи, а виспівуючи їх (В. Козаченко);

Червоніючи до вух і дивлячись кудись поверх голів, вона проказала своє привітання так, наче прочитала його з книжки (І. Кириленко);

// Повторювати що-небудь.

Демид почав казати, а Андрій з блискучими очима, увесь випроставшись, проказував за їм (Б. Грінченко);

Розповідав [Мицько] ковалеві про прощання директора й виговорив свою промову. Але мусив її другий раз проказувати, бо коваль із-за роботи не все дослухав (Л. Мартович);

[Галя:] Марусе, прокажи мені ще раз Тієї пісні, що мене ти вчила (В. Самійленко);

// у сполуч. зі сл. доповідь, промова, присуд і т. ін. Проголошувати; декламувати.

[Евфрозіна:]Я наслухала, як він проказував із Антігони Гемо́нову промову – далебі, я ледве сльози здержати здолала! (Леся Українка);

А як умер ти і Мінос-суддя проказав урочисто Праведний присуд тобі, Вже не воскреснеш, Торквате! Безсила побожність, і рід твій, І красномовство твоє! (М. Зеров);

// у сполуч. зі сл. молитва, Євангеліє і т. ін. Виголошувати слова молитви або інших релігійних текстів.

[Семен:] На середині [ріки] як підхопило мене бистрею, – я аж злякавсь .. Почав вже “Отчу нашу” проказувати (М. Кропивницький);

Читав Мартин Євангеліє, а може, він його з голови по пам'яті проказував, хто його знає! (Грицько Григоренко);

Підійшли купці з каравану, розділили горе старого, потішили ласкавим словом, а врешті проказали молитву над гробом, хто кинув гроші на свіжу могилу, хто хліба для старця – й поїхали далі (М. Коцюбинський);

– І де вона так навчилася доказувати? – серйозно дивується Мирон. – “Оченаш”, не знаю, чи прокаже, а прокльони витрушує, наче пір'я з подертої подушки (М. Стельмах).

2. що і без дод. Говорити, диктувати для запису.

[Мартіан:] Ну, я проказую. (Диктує. Констанцій пише) (Леся Українка);

Глинський голосно проказує Дуєвій. Дуєва голосно стукає на друкарській машинці (І. Микитенко);

У рукописному примірнику “Витязя”, здійсненому в середині XVII сторіччя каліграфом Мамукою Тавакарашвілі, є зображення Руставелі, який проказує переписувачеві текст свого творіння (із журн.);

Опинившись удома, Гасан покликав писаря і проказав йому листа (З. Тулуб).

3. що і без прям. дод., у сполуч. зі сл. бажання, кохання, совість і т. ін., перен. Наштовхувати кого-небудь на якусь думку, вчинок, дію і т. ін.; підказувати.

[Олеся:] Завжди ви повчали мене казати так, як мені моя совість проказуватиме, і я так і роблю (М. Кропивницький);

Чи ти не бачив, як коні дрижать з нетерпіння палкого (Поки для них одмикаються стайні), що змоги немає Кинутись .. вперед, як бажання проказує буйне (М. Зеров);

Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли. Любов ік людині, недолею стрітій, Мені проказала, сумуючи, їх (І. Манжура).