проказувати
прока́зувати
-ую, -уєш, недок., проказати, -ажу, -ажеш, док.
1》 перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази).
|| Передавати голосом, говорити певним чином.
|| Повторювати що-небудь.
|| у сполуч. зі сл. доповідь, промова, присуд і т. ін. Проголошувати; декламувати.
|| у сполуч. зі сл. молитва, Євангеліє і т. ін. Виголошувати слова молитви або інших релігійних текстів.
2》 перех. і без додатка. Говорити, диктувати для запису.
3》 перех. і неперех., у сполуч. зі сл. бажання, кохання, совість і т. ін., перен. Наштовхувати кого-небудь на якусь думку, вчинок, дію і т. ін.; підказувати.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- проказувати — прока́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. що і без дод. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Д. Словник української мови у 20 томах
- проказувати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
- проказувати — Прока́зувати, -ка́зую, -зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- проказувати — ПРОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. перех. і без додатка. Усно висловлювати, вимовляти (слова, фрази). Йде супроти нас чоловік..; зупинився й слуха, що ми проказуємо (Морд. Словник української мови в 11 томах
- проказувати — Проказувати, -зую, -єш сов. в. проказати, -жу, -жеш, гл. 1) Говорить, проговорить. Скоро се брат проказав, так і зняв кресаню. Федьк. 2) Диктовать, продиктовать. Ном., Передм. І. Ой, добродію! та будьте ж милостиві, треба ще писати... Словник української мови Грінченка