1. Словник української мови у 20 томах

прокуратор

ПРОКУРА́ТОР, а, ч.

1. іст. Повірений у справах.

Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).

2. У Стародавньому Римі – управитель господарства;

// Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах.;

// За часів імперії – урядовець, що відав податками, управитель земель імператора.

3. зах. Прокурор.

Він заглибився в .. читання, таке .. уважне, як уміють читати тілько австрійські прокуратори (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прокуратор — прокура́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. прокуратор — -а, ч. 1》 У Стародавньому Римі – управитель господарства. || Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах. || За часів імперії – урядовець, що відав податками, управитель земель імператора. 2》 іст. Повірений у справах. 3》 зах. Прокурор. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. прокуратор — див. прокурор Словник чужослів Павло Штепа
  4. прокуратор — прокура́тор (від лат. procurator – управитель, представник) у Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. прокуратор — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Словник синонімів української мови
  6. прокуратор — Прокура́тор, -ра; -тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. прокуратор — ПРОКУРА́ТОР, а, ч. 1. дорев. Повірений у справах. Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 99). Словник української мови в 11 томах