1. Словник української мови у 20 томах

промурчати

ПРОМУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, що і без прям. дод.

Док. до мурча́ти.

Промурчав ситий кіт; [Настя:] Питаю куди? А він зиркнув на мене так, наче з'їсти хотів, покрутив головою, щось промурчав, грюкнув дверима, та й вийшов (І. Карпенко-Карий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. промурчати — промурча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. промурчати — -чу, -чиш, перех. і неперех. Док. до мурчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. промурчати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. промурчати — ПРОМУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, перех. і неперех. Док. до мурча́ти. Промурчав ситий кіт; [Настя:] Питаю куди? А він зиркнув на мене так, наче з’їсти хотів, покрутив головою, щось промурчав, грюкнув дверима, та й вийшов (К.-Карий, II, 1960, 196). Словник української мови в 11 томах