1. Словник української мови у 20 томах

пронія

ПРО́НІЯ, ї, ж., іст.

У Візантії XI – XV ст. пожиттєве або спадкове імператорське пожалування світській особі або монастирю від збору державних податків з певних територій, а з XIII ст. також і земельних угідь.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пронія — -ї, ж., іст. У візантійському праві – довічне надання державних податків, що стягувалися з певної території. Великий тлумачний словник сучасної мови