пропахати
ПРОПАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПА́ХНУТИ, ПРОПА́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. пропа́хнув, па́хнула, ло і пропа́х, па́хла, ло; док.
Насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.
Пропахнув [батько] медом та вощиною (А. Головко);
Вони піднялись на широку веранду, що вся пропахла яблуками і сонцем (Ю. Збанацький);
Йому хотілося вийти на свіже повітря з цієї душної кімнати, де все пропахло тютюном (Н. Рибак);
* Образно. Війною пропахла ночівля його небагата, Пала в пожарищі бліда світанкова зоря (Л. Забашта).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- пропахати — пропаха́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- пропахати — -аю, -аєш, недок., пропахнути і пропахти, -хну, -хнеш; мин. ч. пропахнув, -пахнула, -пахнуло і пропах, -пахла, -пахло; док. Насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пропахати — ПРОПАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПА́ХНУТИ і ПРОПА́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. пропа́хнув, па́хнула, ло і пропа́х, па́хла, ло; док. Насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах. Словник української мови в 11 томах
- пропахати — Пропахати, -хаю, -єш гл. Пропитать запахомъ, надушить. Пропахаєте ладаном і хати, й одежу. Левиц. І. 403. Словник української мови Грінченка