1. Словник української мови у 20 томах

простертий

ПРОСТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до просте́рти.

Згорблена постать старої з простертими перед себе руками, суха й рішуча, здавалась страшною серед безлюддя (М. Коцюбинський);

Я застиг із простертими руками (Б. Антоненко-Давидович);

Його [Христофора Ничипоровича] ручка, простерта до чорнильниці, зависла в повітрі (Б. Харчук);

* У порівн. Правицею тер [Артем] розхристані волосаті груди, а ліва рука легенько змахувала. Розчепірені шкарупкі пальціц – як простерті крила (Б. Антоненко-Давидович).

2. у знач. прикм. Який простерся, простягся де-небудь, на чомусь.

Молодий чоловік наблизився до простертого на лаві хлопа (І. Франко);

На бруку вивірка простерта. На хутрі кров, сліди коліс... (Л. Дмитерко);

* Образно. Широкі крила осінніх хмар жевріли тихо над нею [гуральнею] простерті в безодні ночі (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. простертий — просте́ртий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. простертий — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до простерти. 2》 у знач. прикм.Який простерся, простягся де-небудь, на чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. простертий — ПРОСТЕ́РТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до просте́рти. Згорблена постать старої з простертими перед себе руками, суха й рішуча, здавалась страшною серед безлюддя (Коцюб. Словник української мови в 11 томах