простертий

ПРОСТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до просте́рти.

Згорблена постать старої з простертими перед себе руками, суха й рішуча, здавалась страшною серед безлюддя (Коцюб., II, 1955, 181);

Він стоїть з простертою рукою На майданах наших сіл і міст, Повен вогняного неспокою, Вождь, трибун, мислитель, комуніст (Рильський, II, 1960, 256).

2. у знач. прикм. Який простерся, простягся де-небудь, на чомусь.

Молодий чоловік наблизився до простертого на лаві хлопа (Фр., II, 1950, 108);

На бруку вивірка простерта. На хутрі кров, сліди коліс… (Дмит., Осінь.., 1959, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me