простягати

ПРОСТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСТЯГТИ́, ПРОСТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш, док., кого, що

1. Випрямляючи, витягати в якому-небудь напрямку (руку, ногу і т. ін.), тягтися чимсь до кого-небудь.

Дивились, молились Старі мої. А сердешне [дитя] Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі... (Т. Шевченко);

Пилипко вибрав найзручніший пеньок і сів на йому [ньому]. “Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись”, – подумав Пилипко, простягаючи натружені ноженята й прихиляючись головою до товстої деревини (Панас Мирний);

Учитель було не навтішається ним, усе було по щічках його, по щічках, а воно вже таке раде ото, так осміхається, та ту голівку так простягає до його... (А. Тесленко);

Трохи на боці стоїть руда корова, а коло неї – маленьке телятко. Воно простягає шию й ніжиться коло матері (Г. Хоткевич);

– Боже великий! Боже милосердний! – каже [Шрам] простягши руки до образа. – Положив єси йому в душу мою найдорожчу думку, поможи ж йому й доказати сю справу (П. Куліш);

Вона сіла картинно, простягши поперед себе ноги в жовтих, м'яких, блискучих і зовсім нових черевичках (Григорій Тютюнник);

Гість.. сів на стілець, спустив очі вниз і поклав обидві руки на коліна, простягнувши довгі пальці (І. Нечуй-Левицький);

Вона простягнула до нього руки (М. Стельмах);

Вечір простягає у вікна примарні теплі руки, що спускаються з далеких високостей, підводяться з глибин землі і несуть у хату спокій просторів (В. Підмогильний);

// у сполуч. зі сл. руку. Подавати при зустрічі, прощанні, знайомстві і т. ін.

– Здрастуйте! – відказує він, простягаючи.. мені свою.. руку (Панас Мирний);

Через силу мій друг на прощання Свою руку до мене простяг (П. Грабовський);

– А втім, – раптом підводячись і несподівано простягаючи руку, сказав він, – дозвольте одрекомендуватися: інженер Сердюк (М. Хвильовий);

Коли він зустрів Катю сьогодні, вона привіталася до нього першою, навіть сама простягнула руку (О. Гуреїв);

– Ви, певне, мене з Петрограда... знаєте?.. – Та ні ж бо – з Великої Мечетні, – вигукнув Тимон, простягаючи для привітання руку (Д. Бузько);

// Тримаючи в руці що-небудь, підносити його до когось, подавати комусь.

– Чи не продали б ви мені розсади трошечки?.. – і простягає [сусіда] мені глечичка (Марко Вовчок);

Старенька пані взяла жеріжків і простягає їх дівчинці (М. Івченко);

Мирон витяг з бокової кишені пакета й простягнув Тарасові (В. Винниченко);

Василь Васильович простягнув свій келишок і посміхнувся Кардашеві (С. Журахович);

* Образно. Виноград на зігнутих гілках Гостинно простягав свої солодкі грона (М. Рильський);

// перен. Тягтися вітами, верхівкою і т. ін. у якомусь напрямку (про дерева та інші рослини).

Він [Василько] глянув навкруги: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки (М. Коцюбинський);

Деякі дерева, заспавшися за довгу зиму, ще чорніли проти неба голим гіллям, але верба вже розбуркалася і скрізь простягала до сонця блідо-зелене листячко (Б. Грінченко);

У вікна віти клени привітно простягли... (В. Сосюра);

Клен простягнув могутні віти назустріч сонцю (П. Кочура).

2. Розпускати, розводити в різні боки (крила); розпростирати.

Ніч темна та пахуча простягла чорні крила (О. Стороженко);

// Широко розставляти (руки).

Софта [духовна особа] зняв руки й простяг над землею, немов прикликав на неї гнів грізного аллаха (М. Коцюбинський);

Ця щілина між Шевченковою та сусідньою крутою горою така узька [вузька], що ми по шию були неначе закопані в землю. Простягнувши руки, можна достати до боків обох гір (І. Нечуй-Левицький);

// Широко розкидати над ким-, чим-небудь віти (про дерева).

Чорні смереки добродушно простягали над ними свої мохнаті лаби, наче благословляли (М. Коцюбинський);

Деяки [дерева] попідростали, змужніли, простягали сильні ралика, ніби виривали вітер, щоб боровся з ними (Б. Лепкий);

Гілля простягнула Ільма тінява, гігантська (М. Зеров);

// Розтягуючи що-небудь над кимсь, чимсь, покривати, прикривати його зверху.

[Лисенко:] Злива страшна.. Чую тільки: “та це ж Леся!”. Та як не кинуться [залізничники] до нас. Один.. ухопив Лесю на руки, а двоє свої піджаки над її головою простягли (Л. Смілянський).

3. перев. док., розм. Примусити кого-небудь лягти пластом (щоб його побити).

– Їй-богу, – кажу до Левадихи, – нарву кропиви, та простягнімо Палажку коло криниці (І. Нечуй-Левицький);

Один [учитель], не можучи витерпіти з його [учня] збитками, .. велів ученикам простягти його на лавці і сам власноручно вліпив йому кілька тростинок (І. Франко).

4. рідко. Прокладати в якомусь напрямку (дорогу, стежку і т. ін.).

Отут би простягти залізну колію! Потекла б по ній золота річка живущої і зцілющої води (О. Стороженко);

* Образно. Лугами Блакитно простягають [ріки] путь (М. Стельмах);

Він здававсь їй ясним місяцем, що одбився в морі її серця та простяг блискучий шлях до щастя (М. Коцюбинський).

◇ Ви́тягти (ви́тягнути, простягти́, простягну́ти, протягну́ти) / витяга́ти (витя́гувати, простяга́ти) но́ги див. витяга́ти;

Подава́ти (дава́ти, простяга́ти) / пода́ти (да́ти, простягти́) [бра́тню, помічну́ і т. ін.] ру́ку [допомо́ги] див. подава́ти¹;

(1) Простяга́ти / простягти́ па́зури до кого, чого, рідко на кого – що – завдавати кому-небудь болю, страждань, намагаючись підкорити собі, своєму впливові і т. ін.

А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час Та й запустить Пазури в печінки, – І не благай (Т. Шевченко);

Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазури, хотів збезчестити (А. Хижняк);

– Сину, бачу ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазури на ум твій простяга Той темний дух! (І. Франко);

(2) Простяга́ти / простягти́ па́зурі до кого – чого, рідко на кого – що. – намагатися підкорити собі, своєму впливові кого-, що-небудь, завдаючи болю, страждань.

– Сину, бачу, ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазурі на ум твій простяга Той темний дух! (І. Франко);

Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазурі, хотів збезчестити (А. Хижняк);

(3) Простяга́ти / простягти́ (простягну́ти) ка́мінь кому – бути нещадним, суворим у ставленні до кого-небудь; замість розуміння виявляти ворожість до когось.

Не хліба, якого я просив у передмові, а камінь простягли мені, не пораду знайшов я у нього [М. С.], а суворий нещадний вирок (О. Довженко);

(4) Простяга́ти / простягти́ (простягну́ти) ру́ку (ру́ки) до чого, на що:

а) намагатися заволодіти чим-небудь, захопити, привласнити щось.

Хай би вже поміщицьку [землю] ділили [селяни], а то до хазяйської руку простягають (М. Стельмах);

Зі сходу – татари, та й тут, із заходу, ворогів вистачить. Угорський король руки простягає. Не жити нам спокійно, Дмитрію (А. Хижняк);

Рубали [люди] ліси, робили землянки, а земля була добра, багата. Потому пани і сюди стали руки простягати, хотіли і тут всім заволодіти (з легенди);

б) жебракувати, просити милостиню.

– Знов старцювати?.. – Ні, не буду, не хочу бачити того Гаврилка, що навчив мене руку простягати (М. Коцюбинський).