протикати

ПРОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.

Робити отвір, дірку в чому-небудь, тикаючи чим-небудь.

Взяв [гість] у попільничці тліючу свою цигарку й притис, гасячи, неначе хотів і стола проткнути нею (Іван Ле);

– Твого жиру, Іване, не тільки бджола, а й шершень не проткне (М. Стельмах);

Проткнувши списом латане крило, завстряв у ньому Дон Кіхот Ламанчський (Л. Костенко);

* Образно. Тільки перші зорі, проткнувши присмеркову каламуть, примусили їх повернутися до свого табору (З. Тулуб);

// перев. док. Поранити або вбити кого-небудь (перев. колючою зброєю).

Яка в тому різниця, – подумав, – між шляхетними лицярями і п'яними парубками з черні, що в неділю протикають один одного вилами (Н. Королева);

[Опара:] А отаман молодець, довго не здавався, чоловіка з десяток положив, доки й самого не проткнули (М. Кропивницький);

Гітлерівця проткнув [Савка] ножем (Д. Бедзик).

◇ (1) Па́льцем (ки́єм) не проткну́ти (не проткне́ш) <�Проткну́ти па́льцем не мо́жна>:

а) дуже тісно.

Кругом народу – проткнути пальцем не можна (Панас Мирний);

б) (зі словоспол. такий, що.) уживається для підкреслення високого ступеня ознаки або вияву чогось; дуже великий.

Тут [на грядках] і жито, і картопля, і квасоля – така тіснота, що й києм не проткнеш (І. Муратов).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me