прохукувати
ПРОХУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОХУ́КАТИ, аю, аєш, док., що, розм.
Хукаючи, утворювати проталинку на замерзлій шибці.
В такі [зимові] дні я нікуди не виходив, прохукував на шибці маленьку щілинку й дивився на високі кучугури снігу (М. Олійник);
Дід .. прохукав шибу (І. Багряний);
Їхав [Артем] до військкомату трамваєм. Вікна замуровані морозом, намагався прохукати хоч би щілинку – не вийшло (О. Підсуха);
* Образно. А може, й сказав йому щось таке чернігівський полковник, може й прохукав у душу дірку якимись особливими словами (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- прохукувати — проху́кувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- прохукувати — -ую, -уєш, недок., прохукати, -аю, -аєш, док., перех., розм. Хукаючи, утворювати проталинку на замерзлій шибці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прохукувати — Прохукувати, -кую, -єш сов. в. прохукати, -каю, -єш, гл. Дышать, подышать зимой на окно, отчего намерзшій на немъ ледъ протаиваетъ. Прохукаєш вікно, глянеш на двір. Греб. 404. Словник української мови Грінченка