прочанин
ПРОЧА́НИН, а, ч.
Віруюча людина, що подорожує до святих місць; паломник.
Я бачила квітку – з Святої землі Побожні прочани до нас занесли (Дніпрова Чайка);
В мурах монастиря снували поодинокі гуртки прочан, побожно вклонялись кожному місцю, заходили в келії (М. Івченко);
Срічали прочан, що до святого Києва мандрували (Б. Лепкий);
Почаївський шлях... Скільки хресних походів пройшло цим шляхом, скільки прочан з близьких і далеких сторін кривавили собі ноги об.. каміння! (Ю. Мельничук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- прочанин — проча́нин іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- прочанин — Богомолець, Божий чоловік, кн. пілігрим. Словник синонімів Караванського
- прочанин — Особа, яка здійснює або щойно здійснила паломництво, прощу; паломник Словник церковно-обрядової термінології
- прочанин — див. подорожній Словник синонімів Вусика
- прочанин — -а, ч. Богомолець, паломник, що ходить на прощу до святих місць. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прочанин — БОГОМО́ЛЕЦЬ (той, хто ходить на богомілля), ПРОЧА́НИН, ПАЛО́МНИК, ПІЛІГРИ́М книжн., заст., КАЛІ́КА заст. (той, хто ходить по святих місцях, або мандрівний богомолець узагалі). Словник синонімів української мови
- прочанин — Проча́нин, -на; -ча́ни, -ча́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- прочанин — Прочанин, -на м. Богомолець; странникъ. Куди, прочане, ви йдете? Котл. Ен. І. 16. Над вечір увійшли ми в село, і розбрелись прочане улицями. МВ. І. 17. Словник української мови Грінченка