прошмигнути

ПРОШМИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.

Однокр. до прошми́гувати.

В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Леся Українка);

Я ледве прошмигнув між ногами дорослих і, затаївши дух, приник у кромішній тьмі (Б. Антоненко-Давидович);

Через деякий час машина прошмигнула під дерев'яною аркою (А. Шиян);

Почулись два глухі постріли, а повз вікна прошмигнули й впали на хату дві крилаті жар-птиці (Ю. Збанацький);

* Образно. Часом Богдан Петрович кине обережний дотеп – шелесливий смішок прошмигне в класі... (О. Копиленко);

// Спритно, швидко пробратися куди-небудь, повз когось, щось.

Коли б же можна було дістати якусь рятівну шапку-невидимку і прошмигнути у свій ванькирчик так, щоб і не помітили (Я. Гримайло);

Обачний Кривоніс прошмигнув потаєнці з полком поміж двома польськими таборами й засів в долинах та ярах між горбами, збоку великого Домінікового табору (І. Нечуй-Левицький);

Ромку не пустили, а я прошмигнув під руками в продавщиці (Л. Смілянський);

// перен. З'явитися на одну мить перед очима у кого-небудь; промайнути.

І поштар махнув пугою, Натягнув свій кобеняк; Прошмигнули стороною Ліс, долина і байрак (Я. Щоголів);

// перен. зі сл. очі, погляд Швидко оглянути щось, подивитись.

Раптом з-за паркану Виринула якась білява, курлата .. голова, хитрі сіреньки очі лукаво прошмигнули по двору (Б. Антоненко-Давидович).