пручання
ПРУЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. пруча́тися.
Стражник з жахом пручався, одбивався, а пручання се запалювало людям очі диким, лютим гнівом (В. Винниченко);
– Те, що Русевич мовчить, те, що він одійшов від заводських справ, не подобається мені ще більше, ніж його крик і пручання (Ю. Шовкопляс);
Білою парою вийшов дух з метальового [металевого] тіла, з сичанням заклякли швенделі в останнім пручанні та помалу захололи казани (В. Підмогильний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me